З життя славетних іноземців

Непогана посада

Імператор Наполеон мав звичку іноді прогулюватись уночі тихими й безлюдними вулицями Парижа. Одного разу почув вигуки п’яного чоловіка:
— Я найбільша знаменитість Парижа! До мене всі звертаються!
Наполеон підійшов до чоловіка і запитав:
— А хто ж ти такий?
— Я найкращий кондитер Парижа. Мене всі знають і поважають. Мої торти й печиво їдять навіть міністри. А ви хто?
— Наполеон, імператор Франції.
Кондитер якусь хвильку подумав і сказав:
— Ну що ж, посада теж нічого, підходяща.

Знайшов спосіб

Свого часу великий хімік Д. Менделєєв прийняв під свою опіку Депо зразкових мір та ваги. Для нього потрібне було дороге обладнання, а коштів не виділяли. Якось Менделєєв дізнався, що Депо хоче відвідати великий князь Михайло, тож наказав і без того тісні лабораторії завалити різним хламом. Особливо постарались, щоб чимало його було під ногами.
Коли приїхав великий князь, Менделєєв повів його по лабораторіях, весь час застерігаючи:
— Не туди, будь ласка! Прошу, ліворуч! Не спіткніться... Тісно у нас.
Після тих відвідин гроші були негайно виділені.

Заради компанії

В одній компанії, де був присутній Марк Твен, велася розмова про загробне життя, рай, пекло. Елегантна дама запитала письменника:
— Куди б ви хотіли потрапити — до раю чи до пекла?
— Ваше запитання збило мене з пантелику, — відповів Марк Твен. — Я, може, віддав би перевагу раю заради клімату. А взагалі мені краще було б у пеклі... Заради компанії.

Не признали

В Америці часто влаштовували конкурси на кращого імітатора Чарлі Чапліна. Якось на такий конкурс у Голівуді таємно з’явився особисто й Чаплін, аби перевірити, яке він справить враження. І страшенно здивувався, коли конкурсна комісія присудила йому лише третю премію за імітацію Чарлі Чапліна.

А вона ж існує

Один приятель славетного художника Пікассо, оглянувши кілька його нових картин, щиро признався:

— Ти мені пробач, але я не можу зрозуміти зображеного. Подібні речі не існують.
— А ти китайську мову розумієш? — запитав Пікассо.
— Ні.
— А проте ж вона існує.

Закон відносності

Якось кореспонденти запитали Ейнштейна:
— Що являє собою закон відносності? Мабуть, ви його вигадали.
Учений пояснив:
— Коли у вас на колінах цілу годину сидить гарна дівчина, то вам здається, що це тільки одна хвилина. Коли ж ви посидите на гарячій сковорідці одну хвилину, то вам це видасться цілою годиною. Це і є відносність.

Чогось пече

Якось на яхті під час шторму Хемінгуей посковзнувся, вдарився головою об якусь залізяку і пошкодив череп. Присутній на яхті лікар, друг письменника, вирішив накласти шов без наркозу. Він запропонував добре ковтнути віскі і сидіти нерухомо. Хемінгуей так і зробив. Довгенько сидів нерухомо, а потім досить спокійно сказав:

— Чи не можна згасити отой вогонь на моїй нозі?

Виявилося, що хтось ненароком поставив паяльник, яким дезінфікували голки, біля ноги письменника, вогонь обсмалював на ній волосся.

Не хвилюйтеся даремно

Чемпіон світу з шахів Альохін проводив сеанс одночасної гри в Аргентині. Один із учасників змагань раптом радісно вигукнув:

— Маестро, вам мат через три ходи!

Альохін посміхнувся:

— Добре, добре, тільки не хвилюйтеся даремно, поки що я вам ставлю мат через два ходи.

Оса на погань не кинеться

Свого часу американська преса дуже нападала на великого майстра комедії Чарлі Чапліна. Але Чарлі залишався спокійним, і це дивувало репортерів.
Коли один із них запитав, як йому це вдається, Чарлі відповів:
— Коли мене вкусить жало наклепу, я завжди думаю, що оси ніколи не кидаються на погані плоди.

Переливає

Одного разу запитали куховарку видатного шведського хіміка Йєнса Берцеуліса, чим він займається.

— Не можу достеменно сказати, — знизала та плечима. — Спочатку він бере велику пляшку з якоюсь рідиною і наливає з неї в маленьку, струшує, ллє в ще меншу, знову струшує, перемішує й виливає в зовсім маленьку.

— Ну, а потім?

— А потім виливає все геть.

Щомісячно обідаючі

У вісімдесятих роках позаминулого століття російські белетристи запровадили традиційні "щомісячні обіди письменників". На одному з них присутні вирішили послати вітальну телеграму Салтикову-Щедріну, який тяжко хворів. Скласти текст доручили якомусь Головачову, який погано володів стилем. Він написав: "Щомісячно обідаючі вітають тебе..." і так далі. Сатирик відповів: "Вдячний тобі і всім щомісячно обідаючим. Щоденно обідаючий Салтиков".

Поважна причина

Коли Льва Толстого запитали, чому він не дозволяє викликати лікаря, він відповів:

— Хочу померти своєю смертю.

Заслуговує

Якось Марк Твен у редагованій ним газеті вмістив досить гостру статтю на відомого шахрая і спекулянта. Вона закінчувалася словами: "Містер Н. не заслуговує й того, щоб йому плюнути в обличчя".

Містер Н. образився і подав на Марка Твена в суд, який постановив, щоб газета опублікувала відповідне спростування. Марк Твен надрукував таку заяву: "Щодо статті про містера Н., вміщеній у нашій газеті, то ми змінили наше твердження і заявляємо: "Неправда, що містер Н. не заслуговує того, щоб плюнути йому в обличчя, навпаки, містер Н. заслуговує того, щоб плюнути в обличчя".

Перший заробіток

Видатний американський письменник Марк Твен згадував про те, як у школі вирізав на парті своє ім’я. За це мав платити штраф п’ять доларів або скуштувати ремінця. Батько, дізнавшись про цей випадок, сказав:
— Я не можу допустити, щоб наше ім’я знеславили, прилюдно караючи тебе. Дам тобі п’ять доларів, але відшмагати тебе все ж доведеться.
Після домашньої екзекуції хлопець подумав, що учитель навряд чи так битиме, як це зробить батько, й відмовився платити штраф. Пізніше розповідав: «Я витримав удари, але мав п’ять доларів. Це був мій перший заробіток».

Шкода злочинців

Марк Твен, дізнавшись, що спіймали злодіїв, які пограбували його дачу, сказав:
— Мені дуже шкода цих злочинців. Якщо вони не перестануть займатись грабіжництвом, їх, безперечно, виберуть у члени конгресу. Важко навіть сказати, як низько вони можуть упасти.

Заради компанії

На одному з вечорів у присутності Марка Твена точилися розмови про загробне життя, про рай і пекло.
— Пане Твен, куди б ви хотіли потрапити — до раю чи до пекла? — спитала письменника елегантна дама.
— Ваше запитання збило мене з пантелику, — відповів Марк Твен. — Я, може, віддав би перевагу раю заради клімату... А взагалі мені краще було б у пеклі... Заради компанії.

Спростування

Якось Марк Твен у редагованій ним газеті вмістив досить гостру статтю про відомого шахрая і спекулянта. Стаття закінчувалася словами: «Містер Н. не заслуговує й того, щоб йому плюнути в обличчя».

Містер Н., звичайно, образився і подав на Марка Твена в суд, який постановив, щоб газета дала відповідне спростування. Виконуючи рішення суду, Марк Твен надрукував таку заяву: «Щодо статті про містера Н., вміщеної у нашій газеті, то ми змінили наше твердження і заявляємо: «Неправда, що містер Н. не заслуговує того, щоб плюнути йому в обличчя, навпаки, містер Н. заслуговує того, щоб йому плюнути в обличчя».

Ликеру не пригадує

Актор М. Щепкін на одному з організованих ним вечорів читав уривки з повісті. Були там такі слова: "Чи бували ви в Калузі? Чи знаєте ви там Ликеру Олексіївну?"

У першому ряду сидів генерал-губернатор А. Щербатов. Коли Щепкін, ніби звертаючись до нього, вимовив цю фразу, Щербатов відповів:

— У Калузі я бував, але Ликеру Олексіївну щось не пригадую.

Коротко і ясно

Коли вийшла в світ нова книга Віктора Гюго, він, аби дізнатися, як вона розпродується, надіслав видавцеві листівку з єдиним знаком: "?". Видавець відповів теж стисло: "!".

Відома особа

Видавець Карлтон колись повернув Марку Твену його перший рукопис. Минуло 20 років. Марка Твена вже знали в усьому світі. І якось йому знову зустрівся Карлтон, який сказав:

— Дорогий Твен! Є людина, що більш відома, ніж ви. Це — я. Я не видатна особа, однак одна з моїх операцій принесла мені світову славу. Колись я повернув Вам рукопис, а сьогодні мене вважають найбільшим ослом століття!

Графологія

Свого часу Бальзак цікавився графологією. Одного разу до нього прийшла літня вчителька і показала письменникові старий списаний аркуш із учнівського зошита.

— Скажіть, будь ласка, яка доля чекає цього учня?

— Він вам не родич?

— Ні.

— То скажу, що це — лінивий учень. Він нічим не цікавиться. Пороху, на жаль, не винайде.

— Пане Бальзак, невже ви не впізнали своєї вчительки? Невже ви не впізнали свій почерк? Адже цей аркуш з вашого учнівського зошита.

Краватка і книжка

В одному з американських магазинів продавалися гарні краватки. Їх носили майже всі чоловіки цього міста. Дирекція магазину хотіла, щоб Хемінгуей теж став їхнім клієнтом, тому надіслала йому одну краватку і невеличку записку:

«Усі з задоволенням носять наші краватки. Ми сподіваємося, що ви теж будете нашим клієнтом і надішлете нам за неї два долари».

За кілька днів магазин одержав пакет, у якому був лист:

«Усі з задоволенням читають мої твори. Я сподіваюся, що й ви їх читатимете і купите мою останню книжечку, яку вам надсилаю. Вона коштує 2 долари і 80 центів. Отже, ви винні мені ще 80 центів».

* * *

Якось запитали в Россіні, чи має він друзів.
— Аякже! Це Ротшільд і Агуадо.
— Та це ж перші капіталісти! Ви, мабуть, стали їхнім другом, маючи надію позичати в них гроші на вигідних умовах?
— Зовсім ні, — відповів Россіні,—я називаю їх друзями тому, що вони ніколи не беруть у мене в борг.

* * *

Марк Твен зайшов у купе, в якому сидів єдиний пасажир, хоча поїзд був переповнений. Пасажир сказав Твену:
— Я повинен вас попередити, щоб ви не сідали в це купе. У мене скарлатина і дифтерія.
— Нічого, — сказав Твен, зручно влаштовуючись, — я однаково вирішив покінчити життя самогубством у наступному тунелі.

* * *

Бернард Шоу зустрівся з надзвичайно товстою людиною. Поглянувши на худого Шоу, товстун сказав:
— Ви маєте вигляд такий, що можна подумати, ніби Англія голодує.
— А подивившись на вас, — відповів Шоу, — можна подумати, що ви є причиною цього лиха.

* * *

Бернарда Шоу запитали:
— Скажіть, будь ласка, яким способом вам вдається придумувати ваші чудові дотепні фрази?
— Це дуже просто, — відповів Шоу. — Я думаю про щось нерозумне і тут же говорю зовсім протилежне.

* * *

Гете прогулювався в парку міста Веймара. На стежці, де могла пройти лише одна людина, йому зустрівся критик, який гостро відгукувався на його твори. Коли вони наблизилися один до одного, критик пихато промовив:
— Я ніколи не даю дороги дурням!
— А я навпаки, — відповів Гете і, посміхаючись, відійшов убік.

***

Франческо Петрарку запитали, чому він не одружиться з Лаурою, якій присвятив уже чимало ніжних пісень.
— Де ж я тоді братиму матеріал для своїх ніжних пісень? — відповів поет.

***

Письменнику доби Відродження Еразмові Роттердамському не раз дорікали, що він їсть у піст скоромне і п’є.
— Що робити? — відповідав він. — Сам я католик, та мій шлунок — лютеранин.

***

Галілей наповнював винайдені ним термометри не ртуттю і не спиртом, а вином.
Якось один із таких приладів великий італієць надіслав своєму другові-вченому в Англію. Разом із термометром послав записку, в якій пояснив призначення приладу. В дорозі записка, мабуть, загубилася, а можливо, друг Галілея не зрозумів її змісту. Через деякий час Галілей одержав таку відповідь: "Вино було справді чудове. Будь ласка, надішліть мені ще один такий прилад".

***

Якось при нагоді король запитав Мольєра, чи задоволений він своїм домашнім лікарем.
— Чому б ні? — сказав Мольєр.
— Ми часто гомонимо про всякі всячини, він прописує мені ліки, я не приймаю їх, і завжди здоровий.

***

Ньютона за наукові заслуги вшанували званням лорда. Двадцять шість років нудьгував він на засіданнях палати лордів. Тільки одного разу великий фізик
попросив слова, чим дуже здивував присутніх.
— Панове, — урочисто звернувся він до зборів, — якщо ви не заперечуєте, я попросив би зачинити вікно. Дуже дме, а я боюся протягів.
І з гідністю сів на своє місце.

Реванш

Пікассо мав гарного пса. Якось той захворів на ангіну. Художник, не довіряючи ветеринарії, викликав до свого улюбленця видатного професора ларинголога. Оглянувши пса, професор призначив йому ліки... Пікассо сердечно подякував, а на прощання сказав:

— Знаєте, хотілось звернутися до найвідомішого у цій галузі спеціаліста. Мій пес вартий цього.

За кілька днів художник був запрошений до цього ж лікаря ларинголога.

— Я хотів би, — сказав професор, — розмалювати свою кухню. Ви могли б виконати це замовлення?

Коли Пікассо трохи охолонув після такої пропозиції, ларинголог додав:

— Бачите, хотілось звернутися до найобізнанішого з цією справою фахівця, адже моя кухня варта того.

Чарлi спiває

На вечорі в день свого народження Чарлі Чаплін розважав гостей, імітуючи знайомих чоловіків, жінок і дітей. Нарешті проспівав арію з італійської опери, причому виконав її чудово.

— Я не знав, що ви вмієте так добре співати, — зауважив хтось із слухачів.

— Я зовсім не вмію співати! — заперечив Чаплін. — Я тільки імітував Карузо.

Розібрався!

Перебуваючи у Венеції, Хемінгуей одержав від одного приятеля-лікаря запрошення, яке при всьому своєму бажанні не міг прочитати. Тоді він звернувся по допомогу до аптекаря, відомого своїм умінням читати незрозумілі почерки лікарів. Той кинув погляд на рядки, вихопив пляшечку з ліками і передав їх Хемінгуею:

— Прошу: чотириста лір, сеньйоре!

Не в своєму товаристві

Негритянський актор Айра Олдрідж несподівано помер під час гастролей у Лодзі 1867 року. Під враженням від його смерті місцевий фабрикант дозволив поховати уславленого майстра сцени в своєму родинному склепі.

Минуло кілька років, фабрикант сам захворів, але, вмираючи, наказав нізащо не ховати його в склепі поруч із «чорношкірим». Дізнавшись про це, Іван Франко сказав:

— Це й зрозуміло — свині бояться лежати не в своєму товаристві.

З життя античних славетних

З життя славетних українців

З життя славетних іноземців