УСМІШКИ ПОВАЖНИХ ЛЮДЕЙ

з Книги веселої мудрості, Київ, 1969 (упорядник Ілля Доля-Попов)

***

Вольтер і французький драматург та епіграматист Пірон гостювали разом у якомусь замку.
Одного разу Пірон, що не терпів Вольтера, крадькома написав на дверях його кімнати: "Шахрай".
Годиною пізніше Вольте? зайшов до кімнати Пірона.
- Чим зобов'язаний я вашим відвідинам? - запитав той.
- Я побачив ваше ім'я на моїх дверях і поспішив віддати вам візит, - відповів Вольтер.

***

Господарка гостеві:
- Будь ласка, прочитайте вашу поему.
- Але я не насмілюся... Стільки народу!..
- Не турбуйтеся. Нас ніхто не слухає.

***

Після церковної служби Марк Твен підійшов до самовпевненого молодого священика і сказав йому:
- Містер Дюан, мені дуже сподобалася ваша проповідь. Я зрадів їй, як давній знайомій. У мене вдома є книжка, в якій написані всі слова, що були сказані вами, всі до єдиного.
- Цього не може бути! - обурився священик. - Запевняю вас...
- В такому разі я хотів би подивитися на цю книжку. Надішліть її мені.
Наступного дня Марк Твен надіслав священикові словника.
***

Фонтенель зберіг свою природну дотепність майже до смертного часу (помер він столітнім дідусем). За кілька днів до смерті, зібравши останні сили, він здійснив прогулянку Єлісейськими полями.
Друзі філософа, дізнавшись про це, запитали його;
- Ви вирішили подихати свіжим повітрям?
- Ні, це я вирішив зробити репетицію мого похорону,- сміючись, відповів Фонтенель.

***

Відомий учений Беєр носив старий циліндр, з яким ніколи не розлучався, не знімав його навіть у лабораторії. Злі язики твердили, що він у ньому навіть спить. Коли йому щастило зробити відкриття, він вставав і говорив: "Проблема вирішена". Знімав циліндра і вклонявся сам собі.

***

В одному товаристві, де був Марк Твен, якийсь земельний спекулянт, що розбагатів, грабуючи індійців, почав вихвалятися тим, що носить найдорожчий одяг.
- Ось погляньте, це коштує двадцять п'ять доларів! - І показав на свою краватку.
Марк Твен люто поглянув на спекулянта і промовив:
- Вірно, так уже повелося в Сполучених Штатах, що найдорожчі краватки носять ті, кому досить було б звичайної мотузки.

***

Російський живописець Єгоров мав дивакуватий характер. Якщо фізіономія замовника була йому не до вподоби, то навіть за велику плату він не брався малювати портрет.
- Забирайтеся геть, який я портретист! Я пишу портрети, та не з таких, як ви!
І двері грюкали за відвідувачем.
Або іноді на запитання якогось нудного гостя: "Вдома Олексій Єгорович?" - Єгоров висовував свою голову і відповідав:
- Єгоровича немає вдома.

***

Угорський композитор Ференц Ліст був видатним піаністом-віртуозом. Одного разу дама запитала його:
- Вельмишановний маестро! Чи правда, що піаністом треба народитися?
Ліст трохи подумав і відповів:
- Цілком вірно, пані! Ненароджений на роялі не зіграє.

***

Датського скульптора Вертеле Торвальдсена застали, доли він плакав біля своєї останньої робота.
- Що з вами? - запитали Торвальдсена. - Невже ваше творіння не задовольняє вас?
- Я не бачу в своєму творінні ніяких вад, - відповів скульптор.
- Тоді в чому ж причина вашого горя?
- Саме в цьому! Якщо я не бачу ніяких вад у своїй роботі, значить, мій талант занепадає.

***

Мольєр любив актора Бірона, як батько любить свого сина. Якось Бірон прийшов до Мольєра і повідомив, що колега, якому бідність завадила самому прийти, просить невеликої допомоги, щоб наздогнати свою трупу.
- Чи добре знаєте ви його? - запитав Мольєр.
- Він був моїм товаришем доти, доки я не став вашим.
- В такому разі, скільки, вважаєте ви, я повинен дати йому?
- Хоча б чотири пістоля...
- Ось, - сказав Мольєр, - чотири пістоля від мене, який його не знає, а ось ще двадцять, які ви повинні йому дати як вашому товаришеві.

***

У бою солдатові відірвало обидві руки. Полковник запропонував йому червінця.
- Ви, мабуть, гадаєте, - відповів гренадер, - що я загубив рукавиці?

***

Друг відомого французького письменника Франсуа Рабле кардинал Дюбеле привів його на прийом до папи. За звичаєм, кардинал., наблизившись до папи, поцілував його пантофлю. Побачивши це, Рабле непомітно пішов. На запитання кардинала, чому він це зробив, Рабле відповів:
- Якщо ви, мій учителю, поцілували папину пантофлю, то що ж лишилося поцілувати мені?

***

Далі