УСМІШКИ ПОВАЖНИХ ЛЮДЕЙ

з Книги веселої мудрості, Київ, 1969 (упорядник Ілля Доля-Попов)

***

Німецький композитор Глюк, проходячи повз крамницю, ненароком розбив шибку у вікні.
Він запитав у крамаря, скільки коштує скло, і, дізнавшись, що півтора франка, дав крамареві екю (три франки).
Але в того не виявилося здачі, і він хотів піти до сусіди, щоб розміняти екю.
- Не гайте дарма часу,- сказав йому Глюк,- залиште екю у себе, а я ось краще ще одну шибку розіб'ю!

***

Французькому письменникові і вченому Фонтенелю приписують найбільш вдалий і витончений комплімент, будь-коли сказаний жінці.
Йому було вже понад 90 років, коли він зустрів у одному домі чарівну молоденьку жінку, яка допіру вийшла заміж.
Вія підсів до неї і довго, користуючись пільгами старечого віку, розсипався перед нею в люб'язностях
Потім хтось його викликав, а через деякий час він, поспішаючи, пройшов повз неї, навіть не глянувши в її бік.
- Пане Фонтенелю, - покликала його красуня, - отакі-то ваші люб'язності! Ви проходите мимо, навіть не поглянувши на мене!
- Пані,- відповів їй розумний старий. - Я тому й не поглянув на вас, що мені необхідно пройти повз вас, бо якби я поглянув, то хіба мав би сили пройти мимо!

***

Якось запитали у Россіні, чи мав він друзів.
- Аякже! Це Ротшільд і Агуадо.
- Та це ж перші капіталісти! Ви, мабуть, стали їхнім другом, маючи надію позичати у них гроші на вигідних умовах?
- Зовсім ні, - відповів Россіні, - я називаю їх друзями тому, що вони ніколи не беруть у мене в борг.

***

Празький критик відвідав старою Вольтера в його замку Ферне біля Женевського озера.
Його прийняли так гостинно, що, погостювавши три дні, він вирішив залишитися ще на шість тижнів.
Тоді Вольтер сказав про нього:
- Цей пан захворів, здається, на божевілля, як Дон-Кіхот, тільки навпаки: Дон-Кіхот вважав трактири за замки, а мій гість вважав замок за трактир.
Знайшлися люди, які передали ці слова Вольтера гостеві, і вів, звичайно, відразу зник.

***

Незадовго до смерті Анрі Матісс відвідав американського власника крамниці художніх виробів, який, між іншим, розповідав, що в Сполучених Штатах є біля трьох тисяч його фальшивих картин.
- Тоді слід видати закон про заборону, - відповів посміхаючись художник.
- Та що ви! - вигукнув американець. - Тоді їх були б тисячі!

***

Гостюючи в пані дю Шатле, Вольтер розговорився в її вітальні з абатом Міньйо, тоді ще зовсім дитиною. Він посадив хлопчика на коліна і заходився його повчати:
- Друже мій, успіхів у житті досягає лише той, кого підтримують жінки. Значить, їх треба вивчати. Запам'ятайте ж, що всі вони - брехливі і шлюхи.
- Як всі? Що ви мелете, добродію? - спалахнула господиня дому.
- Добродійко, - заперечив Вольтер, - дітей гріх обдурювати.

***

Марк Твен зайшов у купе, в якому сидів єдиний пасажир, хоча поїзд був переповнений. Пасажир сказав Твену:
- Я повинен вас попередити, щоб ви не сідали в це купе. У мене скарлатина і дифтерія.
- Нічого, - сказав Твен, зручно влаштовуючись, - я однаково вирішив покінчити життя самогубством у наступному тунелі.

***

Бернард Шоу зустрівся з надзвичайно товстою людиною. Поглянувши на худого Шоу, товстун сказав:
- Ви маєте вигляд такий, що можна подумати, ніби Англія голодує.
- А подивившись на вас, - відповів Шоу, - можна подумати, що ви є причиною цього лиха.

***

Верді приїхав відпочивати на курорт.
Якось до композитора зайшов кореспондент однієї італійської газети і був здивований, побачивши його в одній кімнаті, яка, судячи по тому, що там стояло ліжко, обідній стіл і рояль, служила йому за спальню, їдальню та вітальню.
Кореспондент запитав композитора, чому він живе так тісно. Верді, сміючись, відповів:
- У моєму розпорядженні вся квартира, але решта кімнат відведена для досить оригінальних постояльців. Ходімте, я їх вам покажу.
І кореспондент побачив ряд кімнат, в яких було 95 шарманок!
- Коли я приїхав сюди,- сказав Верді,- ці шарманки всюди награвали мелодії з моїх опер "Ріголетто" та "Трубадур". Мені це так набридло, що я домовився з власниками шарманок і взяв їх на все літо напрокат.
Тепер я можу спокійно відпочивати.

***

Славнозвісний німецький фізик Рудольф Герц у шкільні роки дуже захоплювався токарною і столярною справою, навіть щонеділі відвідував ремісничу школу.
Пізніше, коли Герц був уже відомий професор, старий його вчитель, майстер токарної справи, дізнавшися про долю свого учня, співчутливо вигукнув:
- Шкода! Він був би прекрасним токарем!

***

Головнокомандувач призначив похід. Один з наближених офіцерів почав розпитувати його про подробиці задуманого плану.
- А ви вмієте зберігати свої таємниці? - запитав його головнокомандувач.
- Як могила, ваша світлість!
- Я також умію! - відповів генерал і не промовив більше ні слова.

***

Далі