ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ

РОБЕРТ БЕРНС
1759-1796

Знає собі ціну

Прогулюючись набережною Темзи, Бернс побачив, як один багач впав у воду. Якийсь бідняк, ризикуючи життям, врятував багача, але в нагороду за це одержав лише мідну монету. Люди, що зібралися на набережній, були обурені невдячністю багача і хотіли знову кинути його в ріку, але тут втрутився Бернс.
- Облиште його,- промовив поет, - йому самому краще знати, чого він вартий.

ЛУЇДЖІ КЕРУБІНІ
1760-1842

Втішне слово

Керубіні був присутній на генеральній репетиції однієї з своїх опер.
Виконавець головної партії був співаком старанним, проте не дуже здібним. Після закінчення репетиції хтось зауважив композиторові:
- Співак робив усе, що міг, чому б вам не сказати йому кілька втішних слів?
- Ви маєте рацію,- відповів Керубіні. - Покличте його.
Співак підійшов. Композитор простяг йому руку і сказав:
- Я не гніваюся на вас.

БЕНЖАМЕН КОНСТАН
1767-1830

Винайдена мова

Письменник Бенжамен Констан, відомий перекладами на французьку мову багатьох класичних творів світової літератури, в дитинстві дуже не любив вивчати чужоземні мови.
Один з його вчителів через побоювання залишитися без роботи вигадав таку річ - запропонував учневі створити свою особисту, нікому не відому мову, якою будуть володіти тільки двоє: учень і його вчитель. Хлопчику сподобалася така пропозиція. Він почав мріяти, що стане винахідником ще не відомої мови. Вчитель спочатку запропонував цікавий алфавіт. Потім вдвох почали будувати слова, складати граматику. Мова виявилася багатою, гарною, цікавою. А пізніше хлопець довідався, що вона не нова: це була грецька мова.

І. А. КРИЛОВ
1768-1844

Слід змінити назву

На виставі "Урок дочкам" був присутній сам автор комедії Крилов.
Сталося так, що ролі молодих дочок виконували літні артистки досить солідної комплекції.
Коли після закінчення вистави Крилова запитали, як йому сподобалась гра артисток, автор відповів:
- Що ж, обидві вони досвідчені актриси і зіграли дуже добре. Тільки назву комедії варто було б змінити: це був урок не дочкам, а бочкам

Хмара і жаби

На набережній Фонтанки байкаря Крилова наздогнали три студенти.
Один з них, натякаючи на огрядність письменника, голосно сказав:
- Поглянь, хмара насувається.
- І жаби заквакали,- у тон йому відповів Крилов.

Сусіди

Одне літо царська сім'я проживала в Анічковому палаці. Крилов жив у будинку імператорської Публічної бібліотеки, де займав посаду бібліотекаря. Якось цар зустрів Крилова на Невському проспекті.
- А! Іван Андрійович! Як поживаєте? Давно вже ми не бачились,- сказав цар.
- Давненько, ваша величність, - відповів письменник, - а, здається, сусіди!

Нехай дорікають

Якось І. А. Крилова запитали, чому він так мало пише байок.
- Так ліпше,- відповів Крилов. - Нехай люди дорікають, що мало вишу. Гірше було б, якби я писав багато, і люди б питали, навіщо лишу.

Міністр освіти

Коли ховали І. А. Крилова, хтось запитав артиста П. А. Каратигіна, що йшов за гробом:
- Кого ховають?
- Міністра народної освіти.
- Хіба Уваров помер?
- Не Уварова ховають, а Крилова.
- Але ж Крилов - байкар.
- Це Уваров - байкар. А міністр народної освіти - Крилов, - відповів артист.

НАПОЛЕОН І
1769-1821

Прихильність до теплої хати

Наполеон вражав усіх придворних своїми дивацтвами. Славетний полководець, що в походах жив не краще за своїх солдатів, ділив разом з ними і холод, і спеку, і негоду, і різні тяжкі випробування, у своєму палаці ставав зовсім іншим. Страшенно боявся протягів і полюбляв тепло настільки, що наказував палити пічку у себе в кімнаті навіть у липні місяці.

Підходяща посада

Наполеон мав звичку іноді блукати вночі паризькими вулицями. Він любив їх тишу й безлюдність. Та от одного разу він почув голосні вигуки якогось п'яного гультяя:
- Я найбільша знаменитість Парижа! До мене всі звертаються.
Наполеон зацікавився, підійшов до хвалька й запитав:
- А хто ж ти такий?
- Я найкращий кондитер Парижа. Мене всі знають і поважають. Мої торти й печиво їдять навіть наші міністри. А ти хто?
- Наполеон, імператор Франції.
Кондитер трохи подумав і відповів:
- Ну що ж, посада теж нічого, підходяща.

Новонароджений капітан

Коли Наполеон Бонапарт приймав парад в Тюїльрі, у нього ненароком злетів капелюх. Молодий бравий солдат підняв капелюх багнетом з землі і простяг Наполеонові.
- Дякую вам, капітане! - сказав Наполеон.
- Якого полку? - швидко запитав солдат.
Наполеонові сподобалось запитання, й він, посміхнувшись, зарахував солдата капітаном гвардії.

Наполеон і Фултон

У 1807 році до Наполеона прийшов механік Фултон. Він запропонував імператорові озброїти французький флот кораблями, які б приводилися в рух за допомогою пари.
- З такими бойовими кораблями ви знищите Англію! - закінчив Фултон.
Вислухавши винахідника, Наполеон сказав:
- Щодня мені приносять проекти нікчемніші один від одного. Тільки вчора мені запропонували атакувати англійське узбережжя за допомогою кавалерії, посадженої на ручних дельфінів. Ідіть геть! Ви, напевне, один з цих божевільних!
Через вісім років англійський лінійний корабель "Беллерофон", який відвозив скинутого імператора на острів святої Єлени, зустрівся в морі з пароплавом "Фултон" - американським судном, що приводилося в рух за допомогою пари. З великою швидкістю промчало воно мимо англійського корабля.
Провівши очима американський пароплав, Наполеон мовив Бертранові, своєму супутнику:
- Вигнавши з Тюїльрі Фултона, я втратив свою корону.

Останній похід Наполеона

У травні 1815 року Наполеон вирушив з острова Ельби в похід на Париж. Цікаво, як на це реагували тогочасні паризькі газети протягом десяти днів, які тривав похід.

Перший. Людоїд виліз з печери.

Другий. Кривавий корсіканський пес щойно висадився біля мису Жуан.

Третій. Тигр прибув у Ган.

Четвертий. Скажений ночував у Греноблі.

П'ятий. Тиран проїхав через Ліон.

Шостий. Узурпатора бачили за тридцять миль від столиці.

Сьомий. Бонапарт іде форсованим маршем, але ніколи не вступить до Парижа.

Восьмий. Наполеон завтра буде під стінами нашого міста.

Дев'ятий. Імператор прибув у Фонтенебло.

Десятий. Його Імператорська й королівська величність учора вволили вступити до тюїльрійського палацу в оточенні своїх вірнопідданих.

Старовинний лист

Це трапилось у 1915 році під час першої світової війни. Німецькі частини на території Єгипту обложили англійську фортецю в Сінайській пустині. Становище англійців було важке - не вистачало води, харчів. У цей час до фортеці прибув якийсь дідок, що назвався шейхом, і попросив пустити його до командира - капітана Кейзла. Коли його впустили, він звернувся до Кейзла з словами:
- У мене до вас є лист. Я довго, дуже довго чекав, щоб віддати вам.
Кейзл побачив, що лист якийсь незвичаііний і дуже старий.
- Я одержав його з рук Наполеона, - пояснив шейх, - він наказав, щоб я віддав його тільки капітану Кейзлу, і нікому іншому. Я багато років чекав вас.

"Мій дорогий Кейзл,- було написано в листі,- коли одержите цей наказ, якого надсилаю з юнаком-єгиптянином, відшукайте харчі та зброю, закопані під стіною. Потім відступайте до єгипетського кордону. Наполеон".
Капітан Кейзл згадав, що його прадід Кейзл, який служив у Бонапарта, загинув у цих місцях. Можливо, лист адресовано йому.
Харчі і зброю справді було знайдено, а також карту з позначенням, де шукати воду.
Шейхові було двадцять п'ять років, коли Наполеон дав йому лист до капітана Кейзла. Але тоді єгиптянин не знайшов у фортеці адресата. Більше як через сто років він почув ім'я іншого капітана Кейзла, згадав про лист і виконав доручення Наполеона, коли йому було вже сто сорок років.

І. П. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
1769-1838

Іди до нас, батьку!

Під час війни з турками в 1806-1807 роках Котляревський брав участь у боях під Бендерами та Ізмаїлом. Коли Котляревському довелося переправлятися через Дунай, везли його човном козаки-запорожці, може, ті, що оселилися за Дунаєм після зруйнування Запорозької Січі. Козаки розмовляли з Котляревським і, почувши його прізвище, запитали:
- Чи не той це Котляревський, що написав "Енеїду"?
Котляревський посміхнувся і сказав:
- Той самий.
Запорожці дуже зраділи.
- Так це ти, батьку наш рідний? Іди, батьку, до нас, ми тебе зробимо кошовим.

Шлях "Енеїди" до читачів

Написавши "Енеїду", Котляревський не думав її видавати. Він тільки давав читати й переписувати "Енеїду" своїм знайомим. Твір швидко розійшовся у багатьох переписаних примірниках. Один з них потрапив до конотопського шляхтича Максима Парпури. Той почув, що автор кудись надовго виїхав, і надрукував "Енеїду" в Петербурзі у 1798 році власним коштом. Котляревський дуже образився на нього, став називати "Мацапурою". А той у 1808 році без дозволу автора знову видав "Енеїду".
Тоді вже й Котляревський випустив у 1809 році нове, виправлене видання.
Отже, Парпура зробив велику справу - познайомив громадськість з видатним твором, уславив ім'я Котляревського, нарешті, змусив його видати поему в авторському оригіналі.

ЛЮДВІГ ВАН БЕТХОВЕН
1770-1827

Забув про обід

Бетховен так пристрасно віддавався своїм композиціям, що часто забував про їжу. Коли його кликали обідати, він доводив, що вже пообідав.

Для свиней не граю

Коли Бетховен здобув загальне визнання як видатний композитор, його закликали на свої домашні концерти деякі вельможні аристократи-меценати. Але Бетховен ніколи нікому не вклонявся, - ставився однаково до всіх. Якось він грав свою сонату в розкішному салоні і раптом помітив, що один з австрійських міністрів стиха розмовляє із своєю сусідкою. Бетховен припинив гру, вигукнув: "Для таких свиней я не граю" - і побіг з кімнати. Його довго умовляли повернутися, та він категорично відмовився йти, за його словами, "у хлів".

Дотримав слова

Бетховен у Дрездені слухав досить невдалу оперу композитора Паера "Елеонора". Коли після вистави Паер запитав, якої думки Бетховен про оперу, той відповів:
- Ваша опера мені настільки сподобалась, що я, мабуть, напишу до неї музику.
І Бетховен дотримав слова: він написав на той же сюжет оперу "Фіделіо".

Князів багато

Бетховен був глибоко переконаний у тому, що розум, працездатність, геній вище знатності й багатства. Прикрашені золотом палати вельмож не могли сховати від нього неуцтва й дурного гонору їх господарів. Навіть кращим з вельмож він не прощав нічого.
Якось він мав досить гостру розмову з князем Ліхновським. Потім писав йому: "Князь! Тим, чим ви є, ви зобов'язані випадковості народження. Тим, чим я є, я зобов'язаний самому собі. Князів існує і буде існувати тисячі. А Бетховен - лише один".

"Доведеться ще довго писати"

Залюбки допомагаючи талановитій молоді, Бетховен був різким і безжально прямим з нездарами. Коли до нього унадився якийсь самозакоханий хлюст, композитор, уважно проглянувши його твори, похмуро усміхнувся і сказав:
- Так, юначе, вам доведеться ще довго писати, поки ви зрозумієте, що писати вам не слід.

АНДРЕ-МАРІ АМПЕР
1775-1836

Особлива дошка

Якось відомий фізик і математик Ампер ішов вулицею та вираховував щось у голові. Раптом він побачив перед собою чорну дошку, таку ж, як в аудиторії. Зрадівши, він підбіг до неї, дістав шматочок крейди, яку завжди мав при собі, і почав писати формули. Дошка, однак, зрушила з місця. Ампер, не усвідомлюючи того, що робить, пішов за нею. Дошка набирала швидкість. Ампер побіг. Отямився він тільки тоді, коли почув нестримний сміх перехожих. Ампер помітив, що дошка, на якій він писав формули,- це задня стінка чорної карети.

ГЕМФРІ ДЕВІ
1778-1829

Найбільше відкриття

Англійський хімік Гемфрі Деві уславив себе багатьма відкриттями в галузі фізики й хімії. Одного разу
друзі попросили його розповісти про свої відкриття.
- Я зробив кілька досить важливих для науки відкриттів. Та найбільше з них - те, що я відкрив Фарадея.

Г. КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО
1778-1843

Квітка в палаті суду

Після обрання Квітки на голову Харківської палати кримінального суду з'явилася епіграма на нього:

Не надивлюся я, создатель,
Какой у нас мудреный век:
Актер, поэт и заседатель -
Один и тот же человек.

Переказували, що епіграму написав Квітчин приятель - Каразін.

Йєнс БЕРЦЕЛІУС
1779-1848

Як працює хімік

Куховарку видатного шведського хіміка Йєнса Берцеліуса одного разу запитали, чим, власне, займається її господар.
- Не можу сказати достеменно,- відповіла та. - Спочатку бере велику пляшку з якоюсь рідиною і наливає з неї в маленьку, струшує, ллє в ще меншу, знову струшує, перемішує та виливає в зовсім маленьку.
- А потім?
- А потім виливає все геть.

ДАНІЄЛЬ-ФРАНСУА ОБЕР
1783-1871

Революційна сила оперного твору

Опера відомого французького композитора Обера "Німа з Портічі" ("Фенелла") була свого часу не тільки видатним музичним явищем, але й набула великої громадської сили.
Історія простої дівчини, скривдженої сином короля, викликала бурю ненависті до пануючої верхівки. Коли "Фенеллу" було поставлено в Брюсселі 25 серпня 1830 року, вона збудила хвилю народного гніву. Одразу ж після вистави глядачі, до яких пристало багато жителів міста, розгромили друкарню міністерської газети "Національ", будинок придворного журналіста Лібрі-Баньяно, приміщення суду, будинки міністра юстиції та начальника поліції. Це був початок революційного повстання, що закінчилося перемогою над урядовими збройними силами й відокремленням Бельгії від Голландії.

В зеніті слави

Вже уславлений композитор Обер сказав якось Ріхардові Вагнеру:
- Минуло майже тридцять років, перш ніж я переконався, що зовсім не маю музичного хисту.
Здивований Вагнер запитав:
- І після цього ви кинули писати музику?

- Ні, - відповів Обер, посміхаючись, - адже тоді я був уже знаменитим.

УСТИМ КАРМАЛЮК
1787-1835

Панська ласка

Молодий Устим Кармалюк покохав свою землячку Марію Щербу. Рідні погодились на їхній шлюб. Молодятам довелося йти за дозволом до поміщиці. Впали їй до ніг:
- Благословіть нас, найясніша пані!
- Геть з очей моїх! - почули у відповідь.
Тоді молоді побралися без панського дозволу. Знайшовся піп, що не любив пихату польську поміщицю, і на зло їй обвінчав заручених.
Розгнівана поміщиця жорстоко помстилася Устимові - віддала його в солдати.

Кармалюк в облозі

Багато клопоту завдавав Кармалюк царському урядові. В солдатах пробув тільки місяць і втік. Кілька разів його ловили, кидали в тюрму, познайомився він і з каторгою, але завжди тікав у рідні місця.
Налякані польські пани виганяли селян на облогу лісів, де міг бути Кармалюк в побратимами. Та селяни, озброєні косами й списами, йшли неохоче, знали, що Устим - оборонець бідних. Про це ходили чутки й оповідання. Ось одне з них.

"Мене Кармалюк від загибелі врятував. Була в мене пара волів і корова. А тут біда: здох віл. І саме в сівбу. Що робити? Позичити нема в кого. От, думаю, доведеться йти жебрачити. Аж увечері приходить до мене Кармалюк. Вклоняється, а далі каже:
- Бачив я, що ти коровою ореш. На тобі сорок карбованців, купи воли. От який він, люди добрі, чоловік".
Тому-то, якби селяни й побачили де Кармалюка, вони не затримали б його.

М. С. ЩЕПКІН
1788-1863

Не пригадує

М. С. Щепкін на одному з організованих ним вечорів читав уривки з повісті, яка починалася словами:
"Чи бували ви в Калузі? Чи знаєте ви там Ликеру Олексіївну?" В першому ряду партера сидів генерал-губернатор А. Г. Щербатов. Коли Михайло Семенович, ніби звертаючись до нього, вимовив цю фразу, генерал-губернатор відповів артистові:
- В Калузі я бував, але Ликеру Олексіївну щось не пригадую.

Страшно

Після особливо вдалого виступу О. І. Южина в одній з драм Гюго драматург і критик Боборикін, прихильник французького театру, зауважив йому:
- Чудово! Але чому ви боїтеся більшої свободи в декламації, більшої співучості в мові, більшої експресії в жестах?
- Ви маєте рацію, - відповів Южин.
- Я боюся.
- Чого? Цензури?
- Ні, мені страшно перед старим.
- Перед яким?
- А ось перед тим, що у нас у фойє:
- І коли не спить i за всіма нами стежить. Коли б він не замахнувся на мене своєю палицею, якщо я нестримно віддамся французькій співучості та жестам,- і при цих словах Южин вказав на портрет М. С. Щепкіна, що висів у фойє Малого театру.

П. П. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ
1790-1865

Краще писати вірші

У листопаді 1825 року Адам Міцкевич проїздом з Одеси до Москви зупинився в Харкові. Тут він зустрівся з відомим українським поетом П. П. Гулаком-Артемовським, знавцем польської мови й літератури. Гостя зацікавило, як Артемовський, що вчився в Київській духовній академії, не став попом.
Гулак розповів:
- У нас кажуть: "У церкві піп вважає себе братом усім людям, а поза церквою стає катом". А я не хотів бути ні братом, ні катом. І не хотів, щоб на мене народ скаржився:
"Родись, хрестись, женись, помирай і за все попу гроші давай". Краще писатиму свої вірші й читатиму лекції з польської літератури.

Далі