ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ

ДЖАКОМО МЕЙЄРБЕР
1791-1864

Вимогливий маестро

Це сталося в Берліні. Відомий композитор Джакомо Мейербер керував репетицією своєї опери "Пророк".
В одному місці музикант мав тихо вдарити в барабан. Він так і зробив.
Але композитор зупинив оркестр і попросив ще більшого піано. Музикант ударив так тихо, як тільки міг. Та й цього разу Мейєрбер не був задоволений. Почали знову. Тоді музикант сказав на вухо сусідові: "Зараз я зовсім не вдарю, подивимося, що скаже". Після цього задоволений Мейєрбер похвалив музиканта: "Браво, тепер майже зовсім добре. Але спробуйте ще трошечки тихше".

ДЖОАККІНО РОССІНІ
1792-1868

Россіні і Галеві

Якось під вікнами будинку в Парижі, де оселився композитор Россіні, залунали фальшиві звуки старої шарманки. Мелодія повторювалась кілька разів. Здивований Россіні пізнав у ній страшенно спотворену тему з увертюри до своєї опери "Вільгельм Телль". Обурений композитор відчинив вікно й хотів було наказати шарманщикові негайно забиратися геть. Та враз передумав і весело гукнув вуличному музиканту, щоб той піднявся нагору.
- Скажи, друже, ти знаєш музику Галеві? - запитав він шарманщика, коли той зайшов до нього.
- Ще б пак! Хто ж не знає "Дочки кардинала"?
- І ти знаєш, де він мешкає?
- Звичайно. Хто в Парижі цього не знає?
- Чудово! Ось маєш франк. Піди і зіграй йому що-небудь з його творів точнісінько так, як ти грав мою музику. Одну й ту ж мелодію принаймні разів шість. Згода?
Шарманщик посміхнувся й закивав головою:
- Не можу. Адже це мосьє Галеві послав мене до вас. Але він добріший, ніж ви, бо просив зіграти вашу увертюру тільки тричі.

Дотепна відповідь

Россіні був присутній на виставі опери Моцарта "Дон-Жуан", де одну з головних партій виконував тенор Рубіні. Поруч з Россіні сидів якийсь молодик, що вголос підспівував артистам, заважав своїм сусідам слухати оперу.
Нарешті Россіні не витримав і вголос сказав:
- Яка ж тварюка!
- Це ви на мою адресу? - запитав молодик.
- Ні, - заспокоїв його композитор, - це я на адресу телепня Рубіні, який перешкоджає нам слухати вас.

В. Я. СТРУВЕ
1793-1864

Безліч зірок

Астроном Струве, директор Пулковської обсерваторії, признався одного разу, як він розгубився, коли цар зі своєю свитою, що сяяла орденами, відвідав Пулково.
- Розумієте, - казав Струве, - бачу безліч зірок, і всі не на своїх місцях.

О. С. ГРИБОЄДОВ
1795-1829

Висока обдарованість

Автор безсмертної комедії "Горе з розуму" О. С. Грибоєдов був всебічно обдарованою людиною. За коротке життя виявив себе видатним дипломатом, лінгвістом (знав багато сучасних і стародавніх західних і східних мов), композитором, ученим.
В одинадцять років вступив на словесний відділ філософського факультету Московського університету.
В тринадцять років здобув ступінь кандидата словесних наук. Потім перейшов на юридичний відділ, який закінчив за два роки з отупінню кандидата прав. Однак після цього не перестав учитися. Заходився вивчати в університеті математику й природничі науки. За шість з половиною років пройшов курс трьох факультетів і був найосвіченішою людиною свого часу.

Безсмертна комедія

Зайнятий відповідальною дипломатичною роботою в Ірані, Грибоєдов наполегливо вивчав історію, культуру й сучасне життя Сходу. Страшенно сумував за батьківщиною, друзями, улюбленими театрами. В години нудьги і відчаю у нього виник задум славнозвісної комедії "Горе з розуму".
Грибоєдов писав у листі, що йому приснилося, ніби він дав своїм петербурзьким друзям обіцянку створити протягом року літературний твір.
А коли 1 червня 1824 року Грибоєдов приїхав у Петербург, його вже знали як автора геніальної комедії, що в безлічі списків поширювалась по всій Росії.

П. Г. КАХОВСЬКИЙ
1797-1826

Винахідливий хлопчик

У 1812 році п'ятнадцятирічний Каховський, майбутній декабрист, залишився в захопленій французами Москві. Якось французькі солдати закликали його до себе і запропонували налити собі з пляшки вина. Хлопець необережно засунув палець у шийку пляшки і потім не міг його витягти.
Французи, сміючись, запитали, що він тепер робитиме, як врятує свій палець. "А ось як!" - вигукнув хлопець і розбив пляшку об голову одного з французів, а сам утік.

ГЕНРІХ ГЕЙНЕ
1797-1856

По-датськи

Перебуваючи в Парижі, датський письменник Оеленшлегер у присутності Гейне прочитав свою останню трагедію. Читав датчанин німецькою мовою, яку немилосердно калічив.
Після прочитання твору Гейне сказав:
- Я й не знав, що так добре розумію по-датськи.

Повідомлення про смерть

Під час подорожі до однієї з провінцій Гейне прочитав у "Загальній німецькій газеті" повідомлення про свою смерть.
- Найбільше мене обурило те, - говорив Гейне, - що редактор не вмістив цього повідомлення на першій сторінці.

Багато води

Коли Гейне запитали, чи прочитав він останню брошуру німецького письменника Венедея, поет відповів:
- Ні. Я читаю тільки великі полотна нашого колеги і найбільше люблю його чотири- або п'ятитомні твори.
Співбесідника це дуже здивувала.
- Чому так? - вів далі Гейне.- Справа в тому, що вода у великій кількості - озеро, море, океан - це красива річ. Але чайна ложка води мене не приваблює.

Взаємне піклування

Якось Генріх Гейне одержав від приятеля великого доплатного листа.
У ньому було багато обгорткового паперу і маленький аркуш, на якому написано: "Почуваю себе добре. Твій"

Невдовзі на адресу приятеля надійшов великий ящик, за пересилку якого довелося заплатити чималі гроші. В ящику лежав грубий камінь і коротенька записка: "Коли я прочитав, що ти почуваєш себе добре, цей камінь звалився з мого серця. Твій Гейне".

Професія бога

Коли один релігійний філософ умовляв Гейне повернутися до лона церкви, щоб заслужити собі прощення бога, поет відповів:
- Бог і так простить мене, це його професія.

Зміст життя

Одного разу друзі звернулися до Гейне з проханням коротко визначити, що являє собою людське життя. Відповідь була така:
- Людське життя складається в двох частин: протягом першої людина тягнеться до другої, а протягом другої тягнеться назад, до першої.

Причина хвороби

На звістку про захворювання Ротшільда Гейне сказав: -
- Йому, мабуть, приснилося, що він роздав біднякам сто тисяч франків, і від цього захворів.

АДАМ МІЦКЕВИЧ
1798-1855

Симпатії до французів

Адам Міцкевич, виступаючи 1840 року в французькому університеті, сказав, що симпатії поляків до французів такі великі, що кожен поляк уже на четвертий день після приїзду до Франції добре розмовляє французькою мовою.

Прислухаючись до його польської мови, один з французів-студентів дотепно зауважив:
- Видно, пан Міцкевич у Франції лише третій день.

Пушкін і Міцкевич

Пушкін, зустрівши на вулиці Міцкевича, відійшов убік i сказав:
- З дороги, двійко, туз iде.
На що Міцкевич одразу відповів:
- Козирна двійка й туза б'є.

Далі