ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ

ДАНІЄЛЬ ДЕФО
1660-1731

Придане для дочки

У 1719 році вийшов славнозвісний роман Дефо "Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо". До цього з 1703 по 1719 рік Дефо видав близько двохсот п'ятдесяти друкованих творів, які, проте, не принесли йому слави. Дефо не вважав свого "Робінзона" видатним твором, він казав, що написав цей роман дуже швидко, за якийсь рік, і тільки тому, що треба було заробити на придане для дочки.

ЙОГАНН-СЕБАСТЬЯН БАХ
1685-1750

Простий органіст

Восени 1717 року в Дрезден прибув з Парижа органіст Л. Маршан.
У Дрездені придворним диригентом був Волюм'є, теж француз. Щоб розважити придворних, він запропонував улаштувати змагання між французьким майстром і німецьким органістом. Викликали з Веймара Баха.
Скромний німецький музикант погодився на поєдинок. Напередодні Маршан виконав прилюдно на клавірі французьку пісню. Потім запросив грати Баха. Той повторив цю ж пісню, але з новими блискучими варіаціями.

ФРАНСУА-МАРІ ВОЛЬТЕР
1694-1778

Дивний випадок

Якось Вольтер побачив у кімнаті одного вельможі кілька десятків париків.
- Дивний випадок! - сказав філософ. - Стільки париків у людини без голови.

Проти Рима

Один духовний сановник відвідав Вольтера в його кабінеті.
- Отже, тут куються стріли проти Рима? - запитав святий отець.
- Ні, ваша світлість, тільки мішені,- відповів Вольтер.

За адресою не дійде

Якийсь бездарний, але гонористий поет приніс Вольтеру свій твір під гучною назвою "До нащадків" і спитав, якої він думки про ці вірші.
Вольтер прочитав і сказав:
- Нічого. Тільки гадаю, що за адресою вони не дійдуть.

Житло

В юнацькі роки Вольтера за гостру епіграму на герцога Орлеанського було ув'язнено в Бастілії.
Після звільнення сам герцог мав з Вольтером розмову, в якій підкреслював своє доброзичливе ставлення до нього.
На це Вольтер відповів:
- Єдине, про що я просив би вашу світлість, це в майбутньому не турбуватись про моє житло.

Вольтер списався

Паризький перукар Есташ написав трагедію у віршах і послав її Вольтеру з проханням ознайомитися з твором і сказати про нього свою думку.
В листі автор трагедії звертався до Вольтера словами: "Дорогий колего!"

Прочитавши бездарну трагедію Есташа, Вольтер написав йому:
"Пане Есташ, робіть ваші перуки і не думайте про літературу", "Пане Есташ, перуки, перуки і ніякої літератури", "Займайтесь перуками і не думайте про п'єси, пане Есташ" і т. д.
Одержавши листа, перукар був розчарований відгуком письменника.
- Вольтерові кінець,- сказав він.- Погляньте-но, як він став повторюватись.

Добрий знайомий

Один знайомий приїхав до Вольтера в гості у замок Ферней і гостював кілька місяців. Про цей випадок Вольтер сказав:
- Між цим паном і Дон-Кіхотом - істотна різниця: Дон-Кіхот приймав усі трактири за замки, а пан приймає замки за трактири.

Смачні книги

Ще за життя Вольтера деякі з його книжок як "небезпечні" за наказом короля знищували на вогні. Почувши якось про такий вирок своїм творам, Вольтер сказав:
- Це ще й краще! Мої книги як каштани: чим більше їх печеш на вогні, тим вони смачніші!

Стосунки з богом

- Як ви ставитесь до бога? - запитали одного разу Вольтера.
- Ми вітаємось, але не розмовляємо,- відповів той.

М. В. ЛОМОНОСОВ
1711-1763

Дурість заглядає

Якось в академію до Ломоносова завітав царський вельможа. Подивився на одяг ученого, потім, щоб підкреслити бідність Ломоносова, спитав, показуючи на протерті лікті камзола:
- Скажіть, шановний Михайле Васильовичу, це, мабуть, з ваших протертих ліктів виглядає мудрість?
- Ні, ваша високість, - відповів учений, - це дурість заглядає під камзол.

Істотне зауваження

Одного разу Ломоносов зустрів поета Тредіаковського, в якого з каптана виглядав грубелезний рукопис.
- Добре, що тебе всі знають,- сказав, посміхаючись, Ломоносов,- інакше тебе давно б уже обікрали.

Знатний предок

Якось, зустрівшись з Ломоносовим, один з придворних сановників уїдливо спитав:
- Скажіть, шановний, чому вас приймають у царському палаці? У вас, мабуть, були знатні предки?
- Для мене предки не обов'язкові, ваше сіятельство,- відповів Ломоносов.- Я сам - знатний предок.

ФРІДРІХ II
1712-1786

Надто суворий учитель музики

Фрідріх II любив грати на флейті.
Мав учителя Квантца, якого берлінці звали "багатим і брутальним Квантцом". Вів одружився пізно і швидко опинився під п'ятою в жінки. Син великого композитора Баха задля жарту запропонував у товаристві відгадати загадку: яку тварину слід вважати найстрашнішою в світі. Відгадка була: кімнатна собачка пані Квантц,
бо їй у всьому потурає господиня, а пан Квантц тремтить перед дружиною. А його, пана Квантца, побоюється сам король, а короля боїться увесь світ. Коли Фрідріх почув цей дотеп, він сказав сміючись: "Дивіться тільки, щоб Квантц не дізнався про це, а то він усіх нас повиганяє з посад"

Хитрий злочинець

Невиправного злочинця засудили до кари на смерть. Він просив у Фрідріха II, як милості, дозволити йому самому обрати спосіб смерті. Король це йому дозволив. Тоді приречений сказав: "Я хочу померти від глибокої старості". Фрідріх II засміявся й помилував його.

О.П. СУМАРОКОВ
1717-1777

Вага дурості

Придворний генерал запитав якось поета Сумарокова:
- Скажи, будь ласка, що важче - розум чи дурість?
- Звичайно, дурість, - одразу ж відповів Сумароков,- мені, наприклад, вистачає одного коня, а тебе возять аж четверо.

Г. С. СКОВОРОДА
1722-1794

Не сунь свого носа

У 1753 році в Переяславському колегіумі Сковорода зайняв посаду викладача теорії поезії. Єпіскоп запропонував дати письмове пояснення, чому Сковорода по-новому викладає поетику. Сковорода відповів, що про те можуть судити лише спеціалісти, при цьому тонко натякнув, що неукам в такі справи свій ніс сунути нема чого, і навів латинське прислів'я, зміст якого такий: одна справа - пастирський жезл, а інша справа - сопілка.

Відмова від високої посади

У 1754 році Сковорода, перебуваючи в Москві, одержав запрошення Троїце-Сергіївської лаври зайняти посаду викладача семінарії. Від цієї пропозиції церковників він категорично відмовився, не бажаючи зв'язувати себе з духовенством:
"Хіба ви хочете, щоб і я збільшив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та монашествуйте! А для мене монашество - в житті несутяжному!"

Напис Сковороди

Сковорода заповів поховати його не на цвинтарі або кладовищі, а серед вільної природи, на високому місці, біля гаю. За переказами його сучасників, Сковорода сам собі викопав могилу в саду, переодягнувся в чисту білизну, поклав під голову чернетки своїх творів, накрився старою селянською свитою і спочив навіки. На могилі він заповів зробити напис: "Світ ловив мене, але не спіймав".

Роль

Сковороду спокушали високими посадами і в світських колах. Так, начальник Слобідськоукраїнської губернії Є. О. Щербинін, зацікавившись особою Сковороди, одного разу закликав його до себе і запитав:
- Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?
- Шановний пане! - відповів Сковорода. - Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. В театрі актора хвалять не за знатність ролі, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого іспитування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль - і задоволений.

Стовпів доволі

До Сковороди звернулись монахи Києво-Печерської лаври, що добре знали його як вченого, з пропозицією:
- Доволі блукати по світу! Пора причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви 1 прикрасою обителі.
- Ох, преподобні, - обурився Сковорода, - стовпотворення збільшувати собою не бажаю, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому

Відповідь посланцеві Катерини II

У 1788 році Катерина II проїжджала по Україні, її посланець застав Сковороду під Харковом на Лисій горі і передав філософові запрошення цариці на постійне проживання при дворі. Філософ відповів:

Мне моя свирель и овца
Дороже царского венца.

О. В. СУВОРОВ
1729-1800

Зайвий винахід

Полководець Суворов був особисто знайомий з самоуком-винахідником Кулібіним. Якось він звернувся до нього з жартівливим проханням:
- Послухай, Іване Петровичу, я хочу замовити тобі килим-самоліт.
- Таке замовлення буде зайве, ваша світлість, адже ви і без нього всюди швидко літаєте! - відповів винахідник.

Важка ноша

Суворов мав звичку з'являтися на офіційні прийоми при всіх своїх орденах.
На одному з прийомів до нього підійшло кілька дам, чоловіки яких заздрили Суворову.
- Ой Олександре Васильовичу! - вигукнули вони. - Ви такий кволий, а на ваших грудях стільки тягаря! Адже вам важко?
- Боже, як важкої Ой, як важко! - сказав Суворов. - Вашим чоловікам не під силу.

"Змилуйся боже, як добре!"

Поет Державін часто оспівував подвиги Суворова. Незадовго до смерті генералісимуса Державін відвідав його.
- Яку ж ти мені епітафію напишеш? - запитав Суворов.
- Мені здається, що багато слів не потрібно, - відповів поет. - Досить сказати: "Тут лежить Суворов".
- Боже мій, як добре! - вигукнув полководець.
Запропонований Державіним напис і був висічений на гробниці.

ЙОСИФ ГАЙДН
1732-1809

"Пророцтво"

До старого віденського капельмейстера прийшов молодик і, простягнувши конверт з листом від свого вчителя музики, соромливо попросив навчити його контрапункту.
Капельмейстер розірвав конверт і прочитав: "Подавець цього - нікчемний фантазер, який вбив собі в голову, що може зробити переворот у музиці. У нього зовсім немає таланту.
І він, звичайно, за все своє життя не створить нічого порядного. Ім'я його Йосиф Гайдн".

"Я цілком задоволений!"

Капітан одного судна далекого плавання прийшов до композитора й запитав:
- Ви пан Гайдн?
- Так,- відповів композитор.
- У такому разі, - сказав капітан,- прошу вас написати марш для моїх матросів, щоб трохи підбадьорити їх. Я заплачу вам тридцять гіней, але марш я маю одержати сьогодні ж, бо завтра відпливаю до Калькутти.
Гайдн погодився, і капітан пішов.
Композитор сів за рояль, і за чверть години марш був готовий. Вважаючи, що така праця не варта тридцяти гіней, Гайдн створив ще два марші, щоб дати можливість капітанові зробити вибір.
Капітан прийшов на світанку.
- Чи готовий мій марш? - питає він.
- Так. Ось він, - відповідає Гайдн.
- Будь ласка, програйте мені його.
Гайдн сів за рояль, і поки він грав, моряк відрахував тридцять гіней, поклав їх на рояль, потім узяв ноти і швидко пішов. Гайдн кинувся за ним.
- Пождіть! - гукнув він. - У мене є ще два марші, кращі за ці. Вертайтесь і послухайте їх.
Я цілком задоволений, - сказав капітан і швидко пішов.
- Я вам подарую їх, - кричить Гайдн.
Та моряк був уже далеко.
А коли композитор послав ці два марші йому на корабель, той повернув їх з написом: "Я цілком задоволений".

Д. І. ФОНВІЗІН
1745-1792

Доля Митрофанушки

Мабуть, усім добре відомий Митрофанушка, герой комедії Фонвізіна "Недоросток". Та не всі знають, що автор "списав" цього героя з вісімнадцятирічного дворянина Олексія Оленіна.
Коли Оленін побачив себе на сцені, він страшенно збентежився, кинув свою голуб'ятню, байдикування і почав учитися. Згодом Оленін став найосвіченішою людиною свого часу - президентом Академії мистецтв і директором Публічної бібліотеки в Петербурзі.

ЙОГАНН-ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ
1749-1832

Єпіскоп і книжка Гете

Гете був дуже задоволений, коли почув, що його "Вертера" перекладено на італійську мову й видано у Мілані. Але незабаром дізнався, що жодного примірника книги дістати неможливо. Місцевий епіскоп визнав твір антикатолицьким і примусив усіх ксьондзів придбати "Вертера" й знищити.

Талант - велика сила

Як керівник Веймарського театру, Гете багато працював з акторами, домагався, щоб вони добре розуміли ідею п'єси, психологію дійових осіб, дбали про відповідність сценічної
дії життєвій правді. Найулюбленішим і найталановитішим своїм учнем Гете вважав актора Вольфа.
Був випадок, коли Гете, образившись на Вольфа, посварився з ним.
Сердитий пішов він увечері на виставу, причепливо стежив за кожним рухом актора, хотів обов'язково знайти в нього помилки, щоб потім вилаяти як слід.
Після вистави Гете сказав:
- Як він грав! З якою силою! Не порушив жодного з моїх правил.
Й одразу ж побіг до Вольфа миритись.

Гете і критик

Гете прогулювався в парку міста Веймара. На стежці, де могла пройти лише одна людина, йому зустрівся критик, який вороже ставився до Гете. Коли вони зійшлися, критик гордовито бовкнув:
- Я ніколи не даю дорогу дурням!
- А я навпаки, - з посмішкою відповів Гете і відійшов убік.

Життя і праця

Підсумовуючи свій творчий і життєвий шлях, Гете сказав у січні 1824 року: "Мене завжди вважали улюбленцем долі. Я не хочу скаржитись і нарікати на свою долю. Але насправді в моєму житті нічого не було, крім важкої праці, і я можу сказати зараз, коли мені сімдесят п'ять років, що за все своє життя й чотирьох тижнів не прожив собі на втіху. Ніби я весь час вергав на гору камінь, який знову й знову скочувався, і треба було знову його тягти на гору".

ВОЛЬФГАНГ-АМАДЕЙ МОЦАРТ
1756-1791

Взаємні поради

Коли Моцарт у семирічному віці давав концерти у Франкфурті-на-Майні, до нього підійшов хлопчик років чотирнадцяти і сказав:
- Як ти чудово граєш! Мені ніколи так не навчитись.
- Чому? Адже ти зовсім дорослий.
Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.
- Я пишу вірші
- Це теж дуже цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж створювати музику.
- Та ні, зовсім легко. Ти спробуй
Співбесідником Вольфганга Моцарта був юний Вольфганг Гете.

Геніальна пам'ять

Коли Моцарту було чотирнадцять років, він прибув до Рима і пішов у собор святого Петра. Там на органі виконувався один з творів церковної музики, ноти якого папський двір зберігав у суворій таємниці. Повернувшись додому, Моцарт записав напам'ять усю музику. Через багато років було порівняно запис Моцарта з оригіналом нот. Виявилось, що композитор не зробив жодної помилки.

Неможливе виконання

Молодий Моцарт якось вирішив пожартувати з свого вчителя - композитора Гайдна.
- Я написав таку музичну п'єсу, яку ви не зможете виконати, - сказав він.
Узявши ноти, Гайдн сів до рояля.
- Але ж тут обидві руки повинні виконувати складні пасажі на протилежних кінцях клавіатури саме тоді, коли треба взяти кілька нот посередині. Таку музику неможливо виконати.
Моцарт усміхнувся, сів до рояля і, граючи п'єсу, взяв ці ноти носом.

Як пишуться симфонії

Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонію.
- Ви ще надто молоді. Чому б вам не почати з балад? - сказав Моцарт.
Юнак заперечив:
- Але ж ви почали писати симфонії, коли вам ще не було й десяти років.
- Так,- відповів Моцарт,- але ж я нікого не розпитував, як їх треба писати.

Менует за кілька хвилин

На одній з вулиць Відня якийсь чоловік звернувся до Моцарта по допомогу. Моцарт хотів щось дати, але при ньому не було грошей. Тоді він покликав прохача з собою до кав'ярні, витяг з кишені папір і за кілька хвилин написав менует. Віддав цей твір прохачеві разом з листом і порадив звернутись до видавця. Чоловік одразу пішов за вказаною адресою, не дуже вірячи в успіх. Та як же він був вражений, коли видавець одразу ж дав йому за менует п'ять золотих.

Далі