Валентин ЧЕМЕРИС
З КИМ СМІЄТЬСЯ УКРАЇНА
Антологія українського сміху

Книга четверта
ЗА СТОЛОМ НІХТО У НАС НЕ ВИШНЯ…

ГРИЦЬ ГАЙОВИЙ
... І ЗАПЛАКАВ ОД СМІХУ...

— Грицю, скажи, дай відповідь — тільки чесно-пречесно! — ти щасливий? Від того, що тебе за сфабрикованим звинуваченням в антирадянській діяльності схопили кадебісти і ти п’ять років провів у мордовських концентраційних таборах?? Щасливий???
Так, автор цих рядків якось хотів було запитати Гриця Гайового, колишнього політв’язня, поета, гумориста, журналіста?
У його біографії є такий рядок: "Народився 1937 року під знаком Водолія в с. Степанівці Менського району на Чернігівщині, де провів своє не просто босоноге, а й голодне дитинство, до того ж затавроване ганебним ярликом "ворога народу", навішеним на сім’ю".
Із книги Г. Гайового "Постамент", рік видання 2007:
"На Задесенні, в долині невеличкої, досить замуленої болотистої поліської річечки Дягови між селами Степанівкою та Дяговою є не позначений здається, на кожній вітчизняній мапі хутір Гай, що адміністративно входить до "неперспективного" села Степанівки, а через неї—до Волоськівської сільряди (село Волосківці виявилося через те "перспективнішим", що розташоване якраз на автотрасі Чернігів—Новгород-Сіверський Менського району Чернігівської області).
Хутір налічував близько двадцяти дворів, серед мешканців яких здавна домінували три родові прізвища — Сасики, Власенки та Гайові. Причому останні ділилися на два різновиди, що не мали між собою жодних родинних зв’язків, і це легко можна було визначити за кольором волосся — рудих, аж червоних, відселенців з Дягова та чорнявих відселенців зі Степанівки".
До останніх і належав Тит Гнатович Гайовий, вихідець із збіднілого козацького роду, колишній чорноморський моряк, грамотний, який вважався в селі авторитетом. У його сім’ї і народився Гриць, нинішній поет, гуморист і журналіст. Через рік після його народження батька схопили енкаведисти (чи гепеушники), його засудили як "ворога народу" на
чотири роки "далеких таборів".
З тих далеких таборів" Тит Гнатович так і не повернувся — ні через чотири роки, ні будь-коли. Лише через 52 роки після арешту Т.Г. Гайового було реабілітовано "за відсутністю складу злочину"...
Гриць десятирічку закінчив у Макіївці на Донбасі. Навчався на факультеті журналістики КДУ, працював в луганській молодіжній газеті. А далі отой вже вище цитований рядок: за сфабрикованим звинуваченням в антирадянській діяльності п’ять років провів у мордовських концентраційних таборах, потому два десятки літ ніде не міг влаштуватися на роботу за фахом".
І лише з 1990 року почав друкуватися в пресі й видаватися. Вийшли книги "Болячка", "Пересмішник на Парнасі", "Сурми бурлеску", "Мисливець і Шпак", "Постамент".
Голова літературного об’єднання сатириків і гумористів Київської організації НСПУ.
Отож, якось саме його, Гриця Гайового, сина "ворога народу", якого теж на п’ять років запроторили до Мордовії як "ворога народу" і забагалося запитати: чи щасливий він, мовляв, що п’ять років був в концентраційному таборі в якості політв’язня?..
А запитати я вирішив ось чому.
Якось в одному з інтерв’ю Солженіцина автор прочитав такий рядок, від якого його ледь чи не кинуло в шок:
"Это счастье, что меня посадили!"
І колишній зек есересеріівського гулагу, так роз’яснив суть свого парадоксу :
"Если бы этого не произошло, тогда, то для меня и для многих, кто там оказался, мы бы не стали тем, кем мы стали".
Виходить, слава тодішньому комрежиму, вельми оперативно-швидкому на оте "щастя", з його каральними, сиріч "компетентними" органами — ВЧК, НКВС, КДБ...
Справді-бо, не посадили б свого часу комуністи Солженіцина — того, який тоді був, себто невідомого нікому, — не мали б ми сьогодні й того Солженіцина, якого маємо — власне, мала Росія і який усім добре відомий. І ви після цього ще звинувачуєте колишній режим колишнього СРСР в зловживаннях та антизаконних репресіях? Мали б ми сьогодні Солженіцина з його "Архіпелагом ГУЛАГ", коли б не оті зловживання та антизаконні репресії тодішнього режиму! Був би просто письменник — без тюрми. А отже, й без біографії. Один із сонму невідомих. А посидів у тюрязі і став тим, ким він став. Виходить і письменника час од часу треба той... запроторювати за грати, аби він здобув змогу: а) спізнати, що це таке, врешті-решт, щастя; б) стати справжнім творцем.
То виходить, тюрма — своєрідний інкубатор, де, даруйте, справжні
вилуплюються творці красного — чи якого там? — письменства? Тільки чомусь самих творців не дуже тягне до такого "щастя", до такого престижного для біографії і корисного для творчості сидіння — наївні! Недалекоглядні! А тому, не посидівши в тюрмі, і ходять такі творці маловідомими.
Тож виходить, щоб пересічний письменник та раптом став відомим і славетним, тюрма ой як необхідна. Особливо концентраційні табори! Бо куди ж іще садити письменників? Не до санаторіїв же, де творці красного — чи якого там? — письменства регулярно бувають, але чомусь знаменитими від того не стають. Інша річ тюрми, що їх Солженіцин, відомий "преобразователь России", називає щастям!
Сьогодні до тюрем письменників не садовлять — нікудишній режим! А раніше...
О-о! Самих лише українських письменників за роки комрежиму колишнього СРСР було репресовано 500. Але чомусь вони — переважна більшість так і не повернулася на волю, — так і не збагнула — яке ж це, виявляється, щастя для них, що їх запроторили до концентраційних таборів, а потім і постріляли в різних там сандоморах!
Ось про це й хотілося б поговорити з Грицем Гайовим, одним з тих, хто за того режиму пізнав "щастя" (за Солженіциним).
Та виявилося, що й питати Гриця Титовича про це "щастя" не варто — відповідь у нього вже готова. У поезії "Регіт сліз" (Із циклу "Мордовські мотиви" з поетичної збірки "Осінь моєї весни"):
Не на зрілість екзамен,
А прокляття від Бога:
Реготати сльозами,
Вилить піснею стогін...
По тернистому полю
Я пройшов у покуті
Від пекучого болю
До жорстокої люті.
Та цього малувато —
Щоб добитися зрушень,
Треба в душі плювати
І топтатись по душах...
Хоч шляхи наші різні,
Та однакове лихо:
Простогнав свою пісню —
і заплакав од сміху...

***

Гриць Гайовий,
як сатирик-гуморист.

РЕЄСТРИ НЕДОТОРКАНИХ

На одну верховну миску —
сорок п’ять партійних списків.
В списках: тих — одні і ті ж:
хто проліз — спокійно їж,
бо не в праві силі свіжій
відірвать тебе од їжі,
хоч ти й ніби для протесту,
навіть випадеш з реєстру...

І МОЖЕШ СКАЗАТИ: "ЗЛОЧИНЦІВ — ЗА ГРАТИ!"

Зміг усіх програбувати —
проберись у депутати.
І тоді за твій грабіж
всі платитимуть тобі ж.

ПРО ІНТЕГРАЦІЮ

"В єдиній масі, — Прес скрипів, —
і тіла міць, і сила духу:
з мільйона Макових Зернин
спресуємо одну Макуху!"

ПРО ГУМАНІТАРНУ ДОПОМОГУ

Хоч скільки лий
в суху яму водиці —
ніколи із неї
не вийде криниці...

ПРО ВЕНЕРУ МІЛОСЬКУ ТА СУМКУ — "АВОСЬКУ"

Обламалися руки грації
від тягаря емансипації.

ПРО ФАХОВІСТЬ

Вклоняючись усім,
такий собі Шлагбаум
успішно років сім
дорожнім рухом правив...

ПРО ЛЮБОВ

Ти ж моя кохана,
ти ж моя єдина,
я без тебе в’яну,
а з тобою — гину...