Валентин ЧЕМЕРИС
З КИМ СМІЄТЬСЯ УКРАЇНА
Антологія українського сміху

Книга третя
КУРІННИМ ТИ СЛУЖИШ ОТАМАНОМ У ДЕРЖАВІ ГЕТЬМАНА ОСТАПА

СЕРГІЙ ВОСКРЕКАСЕНКО
(1906—1979)

І ДОВГО ЙОГО ЗАТИСКУВАЛИ В "ТА ІНШІ"

В українській мові слівце, що не відмінюється — тощо. Ставлять його в кінці переліку чого-небудь, як вказівка на його (перелік) неповноту, на можливість продовження, і таке інше.
До речі, про "інше". Означає: ще хто-небудь, крім названого, з групи людей, об’єднаних спільною ознакою.
Ось ці слівця якось зацікавили Остапа Вишню. У своїй рецензії-усмішці про Сергія Воскрекасенка, Павло Михайлович писав:
"Є на світі такі якісь таємничі слова, — ні, не слова, а, певніше, вислови: "інші" та "тощо".
Коли ми говоримо або пишемо про когось чи про щось, то, закругляючи, свою думку, ми її дуже часто закінчуємо отими таємничими висловами: "інші", або "тощо".
Приміром:
"В нашій поезії дуже плідно працюють Машенька, Пашенька, Дашенька, Парашенька та інші".
Або:
"Сьогодні на літературному вечорі виступили письменники Гренко, Тренко, Мренко, Кренко та інші".
Хто вони, оті таємничі "інші"?
Чому про Сашеньку, Дашеньку і т. д. пишуть, що він Сашенька, а вона Дашенька, або про Гренка й Кренка, що вони-таки найсправжнісінькі Гренко й Кренко, а решту письменників чомусь гамузом запихають в оте гемонське "інші"?
І трохи нижче:
"І довго (надто вже довго) затискували Сергія Ларіоновича (Воскрекасенка) в оті "інші".
Кінець кінцем Сергій Воскрекасенко розколов шкаралупу "інших", рішуче й сміливо "вилупився" з неї на світ білий... "
Сергій Воскрекасенко... Це він прийшов з "інших" — "майстер вдумливий, серйозний, дотепний, талановитий тощо!"
Я шахтарочка сама,
Звуть мене Маруся.
В мене чорних брів нема,
Та я й не журюся.
Не красуня я — дарма,
Та до праці звична.
І дружу я з усіма,
Бо я симпатична!
Машиністом я роблю
На електровозі
І лінивих не люблю
В себе на дорозі.
Хтось мене, бува, лайне,
Скаже: — Ти сварлива, —
Але люблять всі мене,
Бо я справедлива.
... Не красуня я — дарма,
Але симпатична.
Знаю добре це сама,
Бо самокритична!
Так, так, це — "Шахтарочка".
Так, так, поета сатирика й гумориста Сергія Воскрекасенка. Та його "Шахтарочка", що колись була такою популярною і часто дзвінко енергійно, щиро-симпатично звучала по радіо, в клубах і палацах, а потім якось з часом ніби затихла — жаль. Пісня варта того, аби її співати й співати.
Воскрекасенку ще й повезло! Вітаючи, благословляючи його прихід в літератору, про нього свого часу писав сам Остап Вишня. І навіть у якомусь іншому своєму творі назвав його "лютодотепним" .
Щасливчик! Хоча, здається, Федір Маківчук у своєму відгуку "Ні пуху йому (Воскрекасенку — В.Ч.), ні пера", застерігав: "Став сатириком — звикай бути любим і нелюбим. Сатира перестала б бути сатирою, якби їй скрізь і всюди кричали славу, а її творців носили на руках. Треба прямо сказати, що ні один літературний жанр не мав і не має стільки недругів, злопихателів, як має їх сатира. І це цілком закономірне явище. Сатира бичує, сатира косить, сатира висміює, а "сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться" (М. Гоголь).
І далі про нашого сатирика:
"Сергій Воскрекасенко у своїй творчості завжди пам’ятає, що сатира — це мистецтво пильності. Той, хто не усвідомив цієї істини, ніколи не стане справжнім сатириком. А Воскрекасенко усвідомив її глибоко, якщо так можна висловитись, усвідомив органічно. Це допомогло поетові добре відточити свій сатиричний зір, це дало йому гостре світосприймання. Він уміє бачити не тільки об’єкти, проти яких слід боротися з усією сатиричною пристрастю, він добре бачить "мімікрію" цих об’єктів, їх видозміну, їх уміння фарбуватися в захисний колір. Це надає його сатирі бойового гарту, гостроти, злободенності, високого ідейно-художнього гарту..."
Сергій Іларіонович Воскрекасенко народився в с. Лазірка Канівського району Черкаської області, в селянській сім’ї. Закінчив Київський педагогічний технікум (1928). Працював у редакціях газет і журналів (зокрема, в "Перці"). Під час війни — кореспондент газети "За Радянську Україну". Друкуватися почав з 1928 року. Автор багатьох збірок поезій, серед яких і веселі: "Сатира", "Цілком серйозно", "Взагалі і зокрема", "Кому хвала, кому хула", "Під прожектором", "Березова каша", "Не той герой, у кого шапка набакир", "З перцем!.." "І всерйоз, і жартома", "Я вас трошки потурбую", "Будьмо ще кращими", "І так далі". "На тому і на цьому світі", "Сатиричні мініатюри", "Плями на совісті", "Не криви душею", "По коню і по голоблях", "Що буває, те буває", "Веселинка" (для дітей), спогадів "Портрети зблизька". Переклав також поему О. Твардовського "Василь Тьоркін" (1946—1977).

Сергій Воскрекасенко

САТИРИЧНІ МІНІАТЮРИ

***

Для того, щоб талант зростити,
Любові треба і ума,
Не бійсь людину похвалити,
А бійся скривдити дарма.

***

Вмирають всі — негідник і герой,
Ніхто ще не знаходив тут собі заміну,
Але найменш боїться смерті той,
Чиє життя найбільшу має ціну.

***

Запам’ятай, шановний мій читачу:
Змія міняє шкіру, а не вдачу.

***

Дрібні чуття тобою движуть,
Покручена у тебе путь...
Не будь солодкий, бо розлижуть,
Не будь гірким, бо розплюють.

***

Найдорожча похвала бува завжди від того,
Кому ти не зробив хорошого нічого.
Найтяжча кривда від людей, яких любив,
Яким нічого ти лихого не зробив.

***

Життя своє ти не вважай путящим,
Чого б собі ти в ньому не здобув,
Якщо лишаєш світ не кращим,
Ніж він до тебе був.

***

Всі люди появляються однаково на світ,
Та сходять неоднаково з орбіт.
По-різному йдуть люди із життя:
Одні — у вічність,
Інші — в небуття.

***

Такого шанувати треба,
Хто в вічі каже правду всім, —
Цей не вигадує для себе,
А ризикує ще й своїм.

***

Хоч інтелект у нього недолугий,
Та завше тип оцей виходить із води сухий.
Уміє спритно він привласнювати чужі заслуги,
А іншому приписувать свої гріхи.

***

Піввіку одна його думка живила:
Талантом своїм здивувати світ!
Був певний, що в нього виростуть крила,
А виріс великий живіт.

***

В обиді на погоничів воли,
І ремствують вони недарма:
Погоничі добрішими б були,
Якби хоч раз воли могли
Їх запрягти у ярма

***

Солодкий з кожним він, бо мусить,
Та заздрість в нього не згаса.
Заґавишся — обов’язково вкусить,
Не вбережешся — покуса.

***

Похвалив мене вчора мій зав,
(А вдача у нього ловча)…
Похвалив не за те, що я на зборах сказав,
А за те, що я змовчав.

***

Є на світі аси хапу,
Є хапуги й рядові.
Але знайте всі живі:
Хто давати вміє в лапу,
Той уміє брати в дві.

***

Тепер мене одне гнітить,
Якщо одверто вам сказати:
— Лише навчивсь, як треба жить,
А вже збирайсь на той світ мандрувати.

МАЙСТРИ ДОВГОЛІТТЯ

Довголіття людського є дві причини,
Що не мають відношення до медицини.
Перша — це думка, яка не вгасає й на мить:
"Я повинен ще жить,
Бо не встиг основного зробить!"
А інших на світі так довго
друга причина трима.
Що ніяких думок у них
Не було і нема,

***

Навіщо ті красиві жести, —
Затям ти істину просту:
Мішок із грішми легше нести,
Ніж торбу злидаря пусту.

***

Є боягузи дуже вперті.
Я знав такого сіромаху.
Він так уже боявся смерті,
Що і помер від того страху.

***

Товариш цей народ жалів,
За нього він весь час в турботі...
Від тих турбот вже мозолів
У нього повно в роті.

ПОЕТ-ОПТИМІСТ

Поет я маленький,
але не безликий.
І в тому ще втіха моя:
Що з тих, котрі ходять сьогодні в великих,
Багато ще менших, ніж я.

***

Поетові, що хоче знать,
Чи буде жити він і після смерті,
Насамперед потрібно вмерти.