Валентин ЧЕМЕРИС
З КИМ СМІЄТЬСЯ УКРАЇНА
Антологія українського сміху

Книга перша
А ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З ІВАНА СМІХОВАНА

ПАВЛО БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО
( І774—1856)

НАВІТЬ ОДИН КВАНТ СВІТЛА — ЦЕ ЗДОРОВО!

Павло Білецький-Носенко не належав до тих творців, з чиїми іменами пов’язано становлення нової української літератури (насамперед Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ’яненко), але "оглядаючи літературний процес початку XIX ст., не можна оминути деяких маловідомих письменників, що відіграли певну позитивну роль у розвитку української літератури" — Б. Деркач.
До таких маловідомих письменників, які своїм бодай і скромним таланом внесли свою частку в розвій нашої літератури, і належить Павло
Білецький-Носенко, вчений, педагог, поет, автор балад, байок, історичний
письменник.
Народився П.П. Білецький-Носенко у 1774 році в м. Прилуках в дворянській сім’ї. Закінчив Шляхетський сухопутний кадетський корпус у Петербурзі, служив у війську (Катеринославський єгерський корпус), брав участь у воєнних операціях, за відвагу нагороджений золотим хрестом на георгіївській стрічці з написом "За труды й храбрость".
В чині капітана пішов у відставку, його обирали підсудком повітового земського суду (1801), працював помічником попечителя Прилуцького "богоугодного закладу" (1807—1809).
Тоді ж, розпочинає педагогічну діяльність. Як писатиме історик М. Маркевич, "зайнявся освітою шляхетських дітей у власному бупинку в передмісті Лапинцях під м. Прилукою".
У 1847 році йде у відставку в чині колезького радника. Для свого часу був вельми освіченою людиною, досконало володів кількома мовами, добре знав стародавню, нову світову, а також вітчизняну історію. (Його бібліотека нараховувала кілька тисяч томів латинською, французькою, німецькою, польською, російською, українською мовами — її він передасть громадським організаціям).
Займався науковою діяльністю, літературою, перекладав. Створив ряд балад — модних тоді в Європі, — писав інші поезії. Не маючи великого талану, не міг зрівнятися з класиками, але його ім’я було відомим у 20—30-х роках ХІХ ст.
Крім усього, віддав щедру данину сатирі та гумору.
Автор бурлескної "Горпиниди", що поряд із "Жабомишодраківкою? К. Думитрашка, "Вечорницями" П. Кореницького, "Вовкулаками’’ С. Александрова, "Харьком" Я. Кухаренка та іншими бурлескно-травестійними творами, під впливом "Енеїди" І. Котляревського внесли, як зазначає критика, "певне значення в процесі становлення нової української
літератури". (Хоча "Горпинида" з’явилася друком вже по смерті автора, була зустрінута критикою суворо — мала хиби, — і до рівня "Енеїди", ясно, що не піднялася).
Писав також сатиричні казки.
І все ж серед його сатирично-гумористичного доробку головне місце займають байки, що з’явилися у 1871 році — збірка "Приказки в чотирьох частях’’. Скомпонував Павло Білецький-Косенко’’.
Збірка складається з шістнадцяти книг по чотири книги в кожній частині. 333 байки, вміщені тут, написані поетом в 10—20-х рр. позаминулого століття.
Сам автор, зазначав, що ті 333 байки "переделаннне с лучших французских (почти весь Лафонтєн й Флориан), немецких и российских баснописцєв". Українською, звичайно, мовою, з українським колоритом,
деталями українського побуту, з народними характерами, тож деякі з них стали наче новими (оригінальними) творами.
Це ж треба! Павло Павлович, дворянин, все життя якого минуло в російськомовному оточенні — вдома, на навчанні в столиці імперії, у війську, на війні, на цивільній службі, де навіть заборонялося розмовляти "по-хохлацкому", а української мови не забув і писав байки тільки рідною мовою. Вже за одне це (що писав байки рідною мовою, не заявляючи, як сьогодні заявляють деякі зденаціоналізовані, що їм, мовляв, "по-руському какось зручнєй") заслуговує нашої поваги і шани.
"У 70-ті роки вони, звичайно, не могли стати помітним явищем в українській літературі, — зазначає критик, — оскільки на той час уже були високохудожні зразки в жанрі байки, створені Є. Гребінкою і Л. Глібовим. Проте кращі байкарські твори Білецького-Косенка, як оригінальні, так і перекладні, завдяки наявності в них окремих реалістичних тенденцій, елементів демократизму й гуманізму, завдяки простоті й дохідливості, не втратили і сьогодні певного мистецького і пізнавального значення. У передмові до збірки "Приказки" Білецький-Носєнко говорить про те, що його байкарські твори адресовані насамперед широкому демократичному читачеві; він впевнений, що їх читатимуть.
Од гір Хорватських до рівнин,
Де Дніпр реве в борах, мутить піски під кручой
Під кельями святих пливе де тихий Дін...
Його байки переважно алегорично-повчально-дидактичного змісту, хоча деякі наповнені суспільним життям і його вадами, вони повинні йти у "великий світ, жартуючи "людей учить", "простецький глузд к добру хоч трохи возворушить".
Закликав до добра, а це вже не мало. А ще байкар славив чесну працю — єдиний шлях до добра. Він висміював несправедливий суд, держустанови де грабують просту людину, де працює самодурство й принуки. Хоча б як це
змальовано у байці "Тяжба" — а це й сьогодні актуально, і завтра-позавтра буде теж на черзі денній.
Правда, критика, ні-ні та й "шпигає" байкаря. Мовляв, у нього є ряд творів, у яких виявилися консервативні (але ж не всім революціями займатися — В.Ч.), а часом і відкрито реакційні тенденції..." Автор, мовляв, у деяких своїх творах прославляє доброго монарха (ми таких ‘‘добрих монархів" за есересерії 70 з гаком літ славили, і скільки надій на них покладали! — В.Ч.), говорить, що не можна "весь світ равенством наділить..."Гай, гай, історія нас вчить, що таки й справді не можна. Весь світ наділить рівністю. Свідчить пані історія, що рівність для всіх століттями й тисячоліттями залишається, на жаль, усього лише мрією людства. Хоча б і золотою, але вона все одно залишається примарною.
Ось чому байки П. Білецького-Носенка і сьогодні являють певний
інтерес і належать до нашого байкарського активу.
Павло Павлович писав і російською мовою, в тім числі й байки. Хоча б "Сто басен в четверостишиях".
Білецький-Носенко не лише переклав російською мовою деякі романи, а й також написав історичний роман в трьох частинах "Зиновий Богдан Хмельницкий. Историческая картина событий, нравов й обычаев ХVП века в Малороссии". Це одна з ранніх спроб (роман, ясна річне вільний від недоліків) у нашій літературі художнього опрацювання сюжету про історичні події 1648—1654 років, про Богдана Хмельницького та про його бойових побратимів... Жаль, але цей історичний роман Білецього-Носенка так досі й не видано. Чорновий автограф роману "Зиновий-Богдан Хмельницкий" зберігається у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки Академії наук України.
А щодо того, що талант його скромний, то... Квант — мінімальна кількість, яку поглинає або віддає фізична величина, коли вона перебуває у нестаціонарному стані.
Тож і хочеться нагадати, що Сонце наше — основа життя на Землі, — теж складається з фотонів і квантів. Власне, його світло. Малесенькі кванти всі разом і створюють те світло, що ним сонце осяває нашу Землю.
Отож, пишіть. Навіть і тоді, коли у вас талант та здібності виявляться скромними — не всім же класиками бути. (У кожному лісі є підлісок).
Тож пишімо. Аби сонце нашого Сміху, завдяки й нашим квантам світла, ніколи не гасло, а гріло нас і бадьорило.

***

ДВА ЗЛОДІЯ ДА КІНЬ

Два Злодія украли десь Коня.
До світа з ним велись да й завелись дорогой:
Один хотів держать.другий казав: "Нічого!
Сам, бач, із ним пеня,
За його візьметься великая ціна,
Ми мусимо продать". — " Не буде так, небого,
Тобі кажу, брехня".
Од сварки добрались до кия.
Покіль латались два Злодія,
Підкрався третій сват
(він чув те з-за кушів),
На здобчи худко сів
Да й вдрав во всі лопатки
Буває два панки так чубляться за спадки:
Заки враг думає, ось хуторок дістав!
А третій, гірш обох, суддя до них устряв
Да хабара зідрав
З обох, собі ні гадки,
Обом вказавши фук,
Худобку їх прибрав до рук.

***

МУЖИК ДА ГАДЮКА

Езоп розказує,що десь один Мужик,
Хоч вельми сердобольний,
Да трохи божевольний,
Зимой пішов на тік;
Аж бачить на снігу здубілую Гадюку.
І збідкався над нею да й взяв як добру
в руку;
Забув, що гаспид змій
І звіку злий-лихий,
Що за добро і звик точити яд в одплату.
Приніс його у хату
Й до печі положив,
Одігрівав з жалем да так і одігрів.
Ледве в крові лихій душа заворушилась,
Та враз і злість ізнов гадючка воротилась.
Роззяяв писк, сичить,
Клубиться, шелестить
І жало точить враг за ласку щиру
Да сичеться добродія вкусить.
Мужик поостеріг да ухопив сокиру.
"Згинь, лютий гад", — казав.
І на шматочки невдячную розтяв.
Од злого за добро жди певно віроломства.
Отож услід йому за те готова й помста.

***

СЕЛЯНИН ДА ЙОГО ДІТИ

Працюй, небог, роби, не гайся — літо в полі,
То матимеш всього доволі!
Колись один заможній Селянин
Почув смертельную хворобу.
Кликнув своїх синів
Без свідків, їм сказав:
"Держіть свою худобу,
Що довелась мені в наслідство од дідів!
Бо на однім з ланів,
не тямлю на которім,
Захован сутий скарб. Всяк зна —
робить не сором.
Дак лихо! Щось не всяк буває праці рад,
Не хоче рук додать.
Кажу: би не губіть охоти:
Всю землю зворушіть,
То візьмете і клад,
Кажу, працюйте в поті!
Чи вітер вчав зривать листи з дерев’я жовті,
Хапайтеся за плуг.
Везді, во всіх кутках,
Де є, переоріте,
Нігде огріхів не пустіть.
Кажу..." І згаснув дух.
Сини, сховавши батька,
Взялись копать, орать,
Не жалуючи праць, ні статка.
Що ж? Грошей не знайшли; зате ж
на прийшле літо
Таке родило жито,
Що тісно на току скирти вставлять,
Отець синам хотів у вічі доказать,
Що праця — певний клад.