ОЙ СТУКНУЛО, ГРЯНУЛО В ЛІСІ!..

Новітній український гумор і сатира...
Але ж є ще й такий термін, протилежний першому: давній український гумор і сатира. Одні вважають, що він започаткувався від козаків, запорожців-січовиків... Ото вже були дотепники! Згадаймо хоча б їхній у віках знаменитий лист до турецького султана (конкретно Мухаммеду ІV):
"Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти, в чорта, лицар, якщо голою с...ю їжака не вб’єш. Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, Арм’янська свиня, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і півсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с...а, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси мати вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і в вас, поцілуй же за це ось куди нас!..
Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем запорозьким’’.
Інші шукають першопочатки українського гумору ще давніше, чи не в Київській Русі. І вони мають рацію. Згадаймо народні обряди і свята — хоча б народження дитини і весілля молодих, коляду і масляну, купала і похорон Мухіна яких виступали "скомрахи" та "ігреці". А численні приказки ще з тих давніх слов’янських часів, пісні, легенди, оповідання, інтермедії — від них започаткувалася історія української комедії.
"Комедії і машкари" згадував ще письменник-полеміст Іван Вишенський (др. пол. ХVІ — поч. ХVІI ст.). Дійшли до нас зразки інтермедій Якуба Говатовича, що були — разом з драмою, — розіграні 29 серпня 1619 року на ярмарку в містечку Кам’янці Струмиловій неподалік Львова (чим не дата початку комедійного жанру!), коли шахрай Климко продає заможному, але недалекому селянинові Стецьку під виглядом лисиці кота в мішку! Чи не з того кота в мішку й почалася українська комедія?
Збереглися інтермедії т.зв. Дернівського збірника, інтермедії Митрофана Довгалевського, трагікомедії Георгія Кониського, вірші мандрівних дяків.
Чи скажімо, оповідання "Пекельний Марко", оповідки про Кирика, т.зв. "пашквілі", спрямовані проти конкретних осіб — хоча б сатиричний вірш луцького шляхтича Яна Жоравницького "Хто йдеш мимо, стань
годину...", "Сатирична коляда", "Плач київських монахів", гумористичні й
сатиричні вірші Івана Некращевича. А численні гумористично-сатиричні пісні безіменних творців, а їм — несть числа!
Все це наш давній, але вічно живий і вічно молодий український гумор.
Справді-бо.
Ось перед нами пісня "Стукнуло, грянуло в лісі!..". Найдавніший варіант жартівливої співанки про комара, у якій чується відгомін ще дружинних часів Київської Русі, і в той же час вже згадуються козаки.
Вперше ця предотепна пісенька, популярна віками в народі була уміщена в рукописному співанику Леонтія Ягольницького, що складений був десь не пізніше 1718 року. (Опублікована пісня Д. Грушевським в "Записках наукового товариства імені Шевченка", т. ХV, 1897, стор. 17.

***

Стукнуло, грянуло в лісі!
Комар з дуба звалився,
Трафив на коренище,
Збив собі голень, плечище
Почули мухи-горухи,
Принесли йому кожухи:
"Наш комарю, господарю,
Жаль тя нам непомалу.
Не чом ти в нас не буваєш,
Аж ти ся зле маваєш!"
"Поховайте ви мене в полі
При зеленій дубраві;
Коли я буду вмирати,
Кажіть мою дружину зібрати,
А хрущ буде нести,
А овод буде густи,
А журавель буде співати,
А муха буде плакати.
Обгородіте ж ви мене
Дрібненькими стрілоньками,
Положіте ж ви на мні
Мій тугесенький лучок.
Коли будуть козаки їхати,
Мене будуть споминати:
"Тут лежить комарище,
Славний наш козачище!"