ЯК АЛМАЗ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
СТАВ БРИЛЬЯНТОМ В ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Коли алмаз — прозорий безбарвний мінерал і коштовний камінь, що блиском і твердістю перевершує всі інші мінерали, огранувати певним чином, він стане... Так, так, знаменитим брильянтом. Діамантом, що при класичному огрануванні, маючи 56 граней, то у відблиску світла "грає" усіма кольорами райдуги.
Про це, як один алмаз був перетворений на брильянт, піде мова.
Теє-то як його...
А втім, ви вже з цих кількох колоритних словечок напевне ж здогадалися, що мова йде про возного... (Судовий урядовець у Польщі, Литовському князівстві, на Україні до XIX ст.). Так ось з усіх возних, а їх було та було! — найзнаменитіший це він — теє-то як його, Тетерваковський, герой безсмертної (а відтак і він, пан возний Тетерваковекий, теж безсмертний!) "Наталки Полтавки" Івана Петровича Котляревського. Той пан возний, який, пригадуєте, полюбив полтавську дівчину Наталку "как жадний волк младую ягницю" і який казав бідній дівчині: "Рци одне слово: "Люблю вас, пане возний!" — і аз вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою"! Той возний, який бачив "многих — і ліпообразних, і багатих", але серце його "не імеєть — теє-то як його — к ним поползновенія", а лише "імеєть оте "поползновенія" до Наталки, дочки Терпилихи.
Оскільки "Полтавка" (така первісна назва твору) — "опера малороссийская в 2-х действиях" (так в оригіналі), то герої її, ясна річ, щедро вдаються до вокальних номерів.
Співав в п’єсі-опері і пан возний.
Так, так, знамениту звідтоді, як він її вперше заспівав, пісню "Всякому городу нрав і права", Григорія Савича Сковороди.
А втім, співати співає, але мовби й не зовсім пісню "вишеупомянутого (його мова) ім’ярека".
Хоча в Григорія Савича і є пісня, що починається рядком "Всякому городу нрав і права". Це — Пісня 10-а із його "Саду божественних пісень", цикл складається з 30 речей написаних між 1753 і 1785 роками. У них філософ поєднав церковно-політичну публіцистику (зокрема, полемічну) та джерела інших літературних жанрів з багатством народної творчості. Себто у поєднанні джерел книжної літератури з народною творчістю і полягає велике значення Сковороди в історії української літератури, Але Григорій Сковорода лише готував ґрунт для створення літературної мови на основі народності. Проте з різних причин так і не став її фундатором, Це зроблять І.П. Котляревський та Т.Г. Шевченко.
Першому й судилася доля стати геніальним основоположником нової української літератури, а ось засновником новітньої української сатири слід вважати саме Григорія Сковороду, і не лише тому, що він написав "Басни харковские" числом 30, а й тому, що створив 10-у пісню із свого "Саду божественних пісень" Так, так, ту, що починається вже цитованим тут рядком. Ось вона:
Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя єсть любовь,
Всякому горлу свой єсть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума,
Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине все лжет.
Тот строит дом свой на новий манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
То формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак, —
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур, —
А мне одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.
Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядить, где мужик, а где цар —
Все жрешь так, как солому пожар.
Кто же на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совість, как чистий хрусталь...
Згодьтеся, що співати цю громіздку споруду вельми і вельми не просто. Якщо взагалі можливо. Але попри все 10-а пісня стала знанною ще у Сковороди — гострий злободенний зміст, але... Відомо, що літературні твори Сковороди за його життя та й після смерті автора діставали різні оцінки. Дехто, визнаючи щирість та змістовність його творів, дорікав
авторові незграбністю їх форми. Такі критики порівнювали вірші Сковороди з необробленим дорогоцінним камінням або тінистим садом, де поряд з розкішними кипарисами, яблунями та сливами, ростуть чагарники. Такі оцінки доходили до автора і він з гумором відповідав, що воліє і далі бути "чорною сковородою", яка пече "білі млинці".
І все ж деякі пісні Сковороди, перероблені як безіменними творцями, так і письменниками, від цього тільки вигравали. Так, наприклад, В. Капніст за мотивами його пісні "Ой ти птичко Жолтобоко" створив вірш "Чижик", що тільки виграв від такої переробки.
Григорій Сковорода писав мовою близькою до народної (але тільки — близькою!), а також книжною давньоукраїнською, латиною та наближеною до російської, і все ж його Пісня 10-а із "Саду божественних пісень" стала справжнім... алмазом (але не брильянтом!) сатири 18 ст., видатною пам’яткою нашої літератури. Більше того, перероблена народними умільцями, вона стала піснею. Але, повторюю, в народній обробці. В оригіналі вона "важкувата", дещо архаїчна й незграбна. Та й надто розтягнена, але тільки після того, як до неї доклав свого генія Іван Петрович Котляревський, вона й справді засяяла усіма кольорами веселки, як то сяє справжній діамант-брильянт.
Чудово володіючи версифікацією, будучи поетом від Бога, Котляревський, допрацювавши 10-у пісню Сковороди, наблизив до живої мови і перетворив її на справді народну. Іван Петрович значно скоротив (майже на половину) шедевр Сковороди: із 30 рядків в оригіналі, що явно було забагато, лишив 16. Ще й підсилив соціальну спрямованість пісні і тодішня цензура — диво з див! пропустила її. Особливо останні 8 рядків. Та ще й з коментарями возного:
— Хто тепер — теє-то як його — не брешеть і хто не не обманюваєть? Повір мні: єжелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: "Брехуни і обманщики!... ховайтесь, а то я поражу вас..." — Єй, єй всі присіли б к землі совісті ради. Блаженна лож, когда бывает в пользу ближних, а то других... Всі грішні та іще й як!.. І один другого так обманюють, як кого треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай.
Співає.
І ось він алмаз Григорія Савича Сковороди, що в обробці Івана Петровича Котляревського став істиним брильянтом:

Всякому городу нрав і права,
Всяка імеєть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс.

Лев раздираеть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огороді капусту псує:
Всякий з другого бере за своє.

Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, той ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха —
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

На цю пісню навіть виборний змушений погодиться. "Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку".
Пісня Сковороди в обробці Котляревського і тоді була істиною, і сьогодні вона є істиною, і завтра-позавтра нею буде, бо вона — безсмертна!
Все це так. Щодо гумору. Але ж Україна здавна славилась і сатирою. І новітню нашу сатиру започаткував він, Григорій Савич Сковорода. Своїм воїстино шедевральним твором "Всякому городу нрав и права" та "баснями харковскими".
Це так і...
І, як казав незабутній Шельменко, трішечки й не так. Бо до Г. Сковороди були (І є! І завжди будуть!) творці давньої української сатири і гумору, такі як автор інтермедій. Якуб Гаватович, Климентій Зінов’єв зі своїми віршами, Ян Жоравницький, Іван Пастелія, Іван Некращевич. А вже тоді з’явиться і він, Григорій Сковорода.
Але й до давніх українських сатириків та гумористів буяв український сміх! Це й інтермедії до тих чи тих драм, бурлесків і вірші, різдвяні та великодні травестії, А ще ж думи та пісні народні. Хоча б такі (за браком місця називаємо лише деякі), як "Вибирався Козубай на війну з ляхами", чи старовинна вірша "Їхав ляшок морквяний", "Дворянська жона", чи — "Журилася попадя своєю бідою"...
Скільки їх, дотепних сатирично-гумористичних пісень!
"Казала Солоха: "Прийди, щось дам...", "Била жінка мужика", "Ой під вишнею, під черешнею", "Ой хороша молодичка моргала на мене...",
"Добре чужу жінку любити", "Ой кум до куми в корчмі забавився" та багато-багато інших. Це — початок нашого сміху, сатири нашої. А ще ж нелічене багатство народних усмішок, козацьких жартів, анекдотів, дотепних прислів’їв, поговірок, пародій, парадоксів... Одне слово, гумор допомагав жити і боротися, переносити злигодні і нещастя, скрашував людське існування.