Гуморески

Петро ЗАЗДРИЙЧУК
КОЗАКИ

Але сего тижня кум лаяв, лаяв, як остатна лярва на Сихові, як найліпший конюх на нашій трахторній бригаді.

«Позор нації! На шо дивитсі Кучма, шо си думают люди. На к... мами така влада. Вісім наших хлопців, вісім соколів полапали якісь малпи сомалійскі, тримают і хочут долярів. Нашо їм ті доляри — лізь на пальму і їч банан, а як сі не вродив, то приїжджай до нас, туйка сего року вродило. Накрутились 'мо вишні, грушок, пастерний бурак по льохах пріє, ше є ябко пейсате — най приїжджиют, я їм задурно віддам, не тре' долярів», — таку промову тримав кум Гілько коло старої читальні до гурту союзянок, шо верталисі з дійки колгоспної худоби. Патріотична громада схвально хитала головами, кум перейшовсі між людьми зі скринькою на пожертви і зібрав вісім п'ядесят на визволеннє хлопців. Тих гроший вистарчило на фляжку «Мнягкова» і сирок...

Були би козаки на Україні, зібрали хлопців-молодців визволяти братів-українців з московських кайдан, натовкли їх сомалійскі чорні мирди і мали бісь 'мо чистий спокій з тими піратами і їх піратскіми комлакдісками.

Правда, був в нас їден козак. Їздились 'мо на другий район агітувати за того козака. Я їздив дурний і кум їздив так само не розумний. Бо як став наш козак депутатом, то вподобивсі зразу до кумового пса Шарика і зачав звичним для псів методом відзначати собі територію ї партії, як сучок, обнюхувати і облизувати ззаду. Вступавсі зразу як не був на перших місцях. Тепера, кажут, має шанс вискочити третим, бо попав в сам епіцентр національно-патріотичного партійницкого середовища.

Але які тепер козаки... Ту во баби хочут влади, ярутсі до парляменту, аж спідниці завертаютсі і паньчохи спадают. Ото будем, друже-куме, мали майбутнє з завернутими спідницями і спалими паньчохами. Я си тілько то можу уявити. Сидит мій кум Гілько в хаті співаючи «Як би я мала крила орлині» і вишиває ясічки з котами, потім йде худібку доїти, сапати бураки і пекти перекладанці на Великдень, а його Ганє з мойов Марусев п'ют по сто грамів і політикуют політичні висновки, програми і аналізи, а бідний Гілько бере по тих політикування тачки і розвозит то всьо п'яне стерво по хатах. Най Бог боронит нас, куме, від такого майбутнього разом з нашими бабами.

Як хто ше скаже, шо нема на Україні козаків, то не вірте люди, знайте: по сих хвилях вродилосі двоє справжніх завзятих козарлюгів — я і мій кум Гілько. Завтра беру дві ресори і йду до сільскої кузні робити шаблі, кум най підковує стару кобилу Зірку, трубу трийцятку заглушим з їдної сторони, посадимо на коліщата від возика — буде нам за мортіру, самогонки того року нагнали, тараньки насушим — чом не козаки. Ну, тепер важайте гаспидові діти Гілько і Петро розійшлисі не на шутку.

с. Затемне, Львівщина