Павло ГЛАЗОВИЙ
БАЙКОГРАФІЯ

ЗВІРЯЧИЙ ЦАР

РІВНОПРАВНІСТЬ

Лев, ослисько і лисиця
полювать пішли
і надвечір у печеру здобич притягли.
Лев промовив: - їсти хочу,
аж болить нутро.
Ти давай, - звелів ослові,
- поділи добро.
Склав осел три купи рівні:
- Вибирай тепер...
Лев страшенно розлютився і осла роздер.
Потім мовив до лисиці: - Ти діли, мала,
а лисиця три копиці у одну стягла
і поклала недалечка курочку худу.
- Вибирай, - сказала леву,
- та скоріш, я жду.
Лев ласкаво посміхнувся:
- А чого ж скоріш?
Я візьму велику купу, а ти курку з'їж.
В кого гарно так ділити вчилась ти, мала?
А лисиця відказала:
- В мертвого осла.

СЛІПА ВІРА

Сталася пригода на землі єдина:
лев хотів посватать доньку селянина.
Селянин був простим, але хитруватим,
- побоявся лева мати своїм зятем
і сказав: - Ой, леве, дуже ти сердитий.
Важко буде жінці із тобою жити.
Спалахнеш у гніві - не минути згуби.
От якби ти вирвав пазурі і зуби...
Лев пішов на жертву у чаду кохання.
Пазурі і зуби вирвав без вагання.
Втративши всю зброю за якусь годину,
він явився вранці забирать дружину.
Селянин лукавий ухопив ломаку
і з подвір'я лева вигнав, як собаку.

Добре діло віра, та потрібна міра,
бо бува людина гіршою за звіра.

ПИЛЬНІСТЬ

На старість лев охляв,
Стомився і полювати вже не міг.
В печері темній поселився,
на довгу зиму там заліг.
Його провідувать ходили
шакали, мавпи, крокодили,
а він хапав їх, роздирав
і з апетитом пожирав.
Прийшла й лисиця
і знадвору питає лева:
- Як діла? - Чого ж це ти,
- питає хворий, - мене минати почала?
- Та я давно зайти хотіла,
але дивуюся сама,
що всі сліди ведуть в печеру,
а із печери їх нема.

Розумна, бісова кума!

БЕЗГОЛІВ'Я

Хворий лев сказав лисиці:
- Оленя знайди
і до мене у печеру якось приведи.
Довгохвоста лиходійка
в темний гай пішла.
Там під деревом розлогим
оленя знайшла.
- Лев, - сказала, - умирає, як і всі умрем.
Після себе залишає він тебе царем,
тож сказати перед смертю
хоче кілька слів.
За лисицею слухняно
олень той побрів.
Тільки ткнувся до печери
- вилетів назад.
Лев, стрибнувши, промахнувся
й вирвав вуха шмат.
Все ніяк не міг забути
оленя того.
- Ти, кумасю, знову спробуй
заманить його...

Довго м'ялася лисиця, а таки пішла.
І знайшла його, і мову хитро повела:
- Лев тебе хотів обняти був тобі він рад.
Просить вибачить, що в тебе вирвав вуха шмат.
Він собі достойну зміну досі не знайшов
і тому ласкаво просить завітати знов,
щоб на тебе возложити царський свій вінець...

Вдруге лев не промахнувся - то вже був кінець.
Проковтнув тварину бідну, мов кроля удав,
а лисиці-помічниці й кісточки не дав.
Тож як тільки лев на хвильку відвернувся десь,
мозок з черепа хвостата висмоктала весь.
Цар узяв у лапи череп, крутить, повергла
- А куди подівся мозок? Мозок де? - пита.
А лисичка облизала те, що з лап текло.
- Так у нього ж, - каже, - мозку зовсім не було.
Бо якби одна краплинка в голові була,
то чи я б його в печеру вдруге затягла?

СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Правдивим лев і добрим став.
Він звірину жалів усяку.
На барса скажилась коза,
обдертий заєць на собаку,
на тигра олень скаргу ніс,
на вовка скажилась овечка.
Уважно слухав добрий лев,
не пропускаючи й словечка.
Нещасний заєць більше всіх
торжествував і дивувався,
бо уявить собі не міг,
щоб вищий нижчого боявся.

І зрозуміти легко зайця -
таке буває тільки в байці.

НЕЙМОВІРНА ПРИГОДА

Лев побачив вовка в полі біля шляху,
заховався в ямі і тремтять від страху,
і зубами дзвонить, весь покрився потом...
Скаже хтось: це треба бути ідіотом,
щоб в таке повірить:
лев злякався вовка...

Так він Лев за паспортом,
а так просто - Льовка.

ГЛУМЛІННЯ

В залізній клітці грізний лев лежав,
на світ дивився стомлено і строго.
Прийшов шакал зачуханий до нього
і зуби скалити почав:
- Чому про лева слава йде така?
Чом хвалять так скотину цю чванливу?
- І, показавши леву язика,
глумливо плюнув на розкішну гриву.
Безсилий гнів могутнього трусив.
Здригався він від сорому і болю.
Поглянув люто й тихо попросив:
- Повториш це, як вирвусь я на волю.

СУСІДИ

У зоопарку клітка лева
стояла поряд з будкою свині.
Була та клітка, звісно, металева,
а грати в ній були стальні.
Лев лютував: - Я гордий цар звірячий,
тому веління слухайте мої:
щоб я свиняки поблизу не бачив,
не чув бридкого хрюкання її!

Свиня сказала: - Царю, ви наївні.
"Я цар, я гордий"... Що за маячня?
Вгамуйтеся!
В неволі всі ми рівні, що лев, що я - проста свиня.

До змісту Павло ГЛАЗОВИЙ БАЙКОГРАФІЯ