Гуморески

Остап ВИШНЯ
ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ

ПРИРОДА Й ЛЮДИ

Ні, вірніше, не «природа й люди», а навпаки — «люди й природа»...
Які ото, значить, люди до кримської природи їдуть і як ота сама кримська природа на людей тих упливає й що з того впливу природного буває...

* * *

Ще в Севастополі на вокзалі...
— Ох, стомився, знаєте, до чортів!.. Голова — ну нікуди. Хоч викинь! І, знаєте, «верхушки»... І видих там і згук тупий! Температура почала оце останні місяці підноситись! Охляв, що називається, зовсім! Працездатність упала... Ледве-ледве дотяг оце до травня... Комісія просто сказала: «їдьте! І що швидше поїдете, то краще! Поїдете, — каже, — подихаєте кримським повітрям, відпочинете, поправитесь!..» А я думаю, що навряд, щоб уже я поправивсь. Сили ні на жменьку! Та воно й не диво: сім років революції, як у казані кипів... Тепер і комісії, і підкомісії, і конференції, і наради... Чого тільки не везеш?! Як ти його везеш, так і сам не знаєш! Інерція, мабуть! Та ви подивіться на мене: хіба в 26 років такі люди бувають? Та я дід уже! Оце їду та й не вірю, що що-небудь вийде... Просто їду, щоб потім не жалкувати, Що не скористав з можливості побувати в Криму. Іду, ляжу і пролежу цілих два місяці... Ні ногою, ні рукою... Просто лежатиму... За всі сім років одлежусь! Якби тільки в таку санаторію потрапити, щоб менше того галасу, щоб без шуму, без гаму... Тільки лежати, дихати, відпочивати... А головне — лежати, лежати, лежати... Чи довго нам їхати?! Хоч би швидше! Ой, лежати! А ви так само: відпочивати? Легені?
— Ні! Командировка! Треба подивитись, як там люд трудящий поправляється...
— Не хворі, значить! От щасливий! А я — лежати! Тільки лежати! Поправитись, хто й зна чи поправлюсь, а одлежусь — так уже одлежусь!
І вдивляєшся в його стомлені очі, такі сумні-сумні, і в сіре обличчя вдивляєшся: воно бліде-бліде, аж сіре, і синьоваті губи, і жовтяки під очима, і мляві руки, і кволий голос. Покуйовдане, пітне волосся... І байдужість, байдужість...
«Да-а-а... — думаєш, — перетерло людину... Революція — не танок... Вона міцно бере червоними руками, аби тільки втримався!..»

* * *

Вже в санаторії. Через тиждень...
— Здрастуйте!
— Здрастуйте!
Голена голова, голена борода, білий костюм, на голові тюбетейка, сандалі на ногах, обличчя вже червонувате, з легкою смагою, в очах блиск і чортики... В руках кримський ціпочок, і ціпок той у руці вивертом, вивертом...
— Ну, що? Як? Лежите?
— Так, полежую потроху. Та чого, власне, лежати: і походити тут непогано... Му-гу-гу! «Харашо жить на востоке-е-е!..»
— Поспівуєте?
— Та чого ж не поспівувать? А ви як?
— Та нічого. Ходжу, придивляюсь потроху!
— Сумний ви якийсь! Чого ви?! Така природа, так чудесно навкруги... А ви похнюпились... Веселіше!.. А- а-а... Товариш Надю! Куди? На пляж? І я з вами! Пробачте, товаришу... «С той поры как стала шансонеткой я, мої друз’я, на сцене його я-я-я»! Тру-ля-ля! Товаришу Надю! Ану, наввипередки!..

* * *

Через два тижні...
Вечір... Місяць...
— Добрий вечір!
— Добрий вечір! Куди ви таким вистрибом?
— Не бачите хіба? Місяць он підводиться! Піду посиджу трохи... «Місячні ванни»! Не пробували? Ех, ви! «Чу-ра-ра-ра-ра! Ку-ку!»
— Поправляєтесь?!
— А чого ж мені не поправлятись?! Дурниці! Хіба вже я такий хворий?! Ну, бувайте! Агов! Ого-го-го!..
— Я тут (тоненько).
— Іду-у-у.

* * *

Через місяць...
Сміються очі... Чорне, з здоровим лиском обличчя. Тужавлять ноги! Меткий погляд! Різкі рухи! Ціпок у руках млинком! На місці — підстрибом... По проспекту — орлом...
А в руці — смуглява Надя.
— Ха-ха-ха!
— Хи-хи-хи!
І бризки навкруги! І весело! І все сміється!
І сміятимуться наради, іграшками будуть конференції...
«Хар-рашо жить на востоке-е!»

До змісту Остап ВИШНЯ ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ