Гуморески

Остап ВИШНЯ
ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ

ГУРЗУФ

Прощай же, море. Не забуду
Твоей торжественной красы
И долго, долго слышать буду
Твой гул в вечерние часы.
В леса, в пустыни молчаливы
Перенесу, тобою полн,
Твои скали, твои заливы,
И блеск, и тень, и говор волн.

Хароший вірш?
Це — не я. Це Олександр Сергійович Пушкін так писав, будучи в Гурзуфі. Той О. С. Пушкін, що оце 8 червня 1924 р. минуло сто двадцять п’ять років з дня його народження.
Певна річ, що Пушкінові все-таки далеко до теперішніх футуристів чи там імажиністів... Проте чому при нагоді не згадать і про його та ще сидячи в Гурзуфі під знаменитим його (О. С. Пушкіна) платаном чи дивлячись на синє море з його (О. С. Пушкіна) гроту у великій над морем скелі...
Сидячи й думаючи, що б написав, дивлячись на море, імажиніст?
Отаке, мабуть би:

Ад’ю! О море! Ти снимаєш
Із берега синие штани...
І гальку круглу оголяєш
На пузе взбешеной волни. (Невдало, правда, але ж я не імажиніст. Імажиністи, виправте! — Авт.)

А футурист (наш) отакого б удрав:

О, кабле — море! Кабле — хвиля!
О радіо — морський прибій!
Електролампою кобилі
Робитимем лошата ми!

Чи воздвигнуть імажиністи з панфутуристами отими своїми віршами собі «пам’ятник нерукотворний», до якого «не зарастет народная тропа», чи не воздвигнуть — невідомо.
О. С. Пушкін — воздвиг.
Виявляється, між іншим, що це не так легко...
Можна сидіти під отим платаном, під яким сидів і Пушкін, ходити тими стежками, що ними й він ходив, дивитися на море, приставивши пальця до лоба, і «пам’ятника нерукотворного» не мати...
Не виходить...
Здається, й обстановка однакова: і море, і гори, і хвилі — все є...
А по-пушкінському не виходить...
...Позаростають до нас, грішних, «тропи»...
Хіба, може, п’яний коли забреде...

* * *

Гурзуф — курорт і село розляглися в 14 верстах од Ялти на схід.
Старий курорт, з великим пляжем і з розкішним парком. Посеред парку стоїть будинок, де 1820 року жив Пушкін. Перед будинком величезне дерево — платан, де поет любив відпочивати... Платан нагадує наш кленок. Тільки це не кленок, а платан...
В парку ще є й кипарис Пушкінів...
Над Гурзуфом яйла висока... Під Гурзуфом море широке...
На захід од нього, аж у саме море, нахилився й п’є воду величезний Аю-Даг...
Аю-Даг — по-татарському значить — Ведмідь-Гора.
Це той ведмідь, що його колись аллах послав покарати людей кримських за те, що вони бога забули.

….

Давно те було — і про те розказують діди.
Тоді Крим цвів не так, як тепер. Тоді не було безкраїх скель та величезного каміння. Скрізь росли виноград, і тютюн, і садові дерева.
1 люди все-таки забули бога.
Тоді аллах послав на цю країну великого ведмедя.
Ведмідь приплив морем, звідти, де круглий рік і сніг, і лід, і холод, як узимку на вершині Чатир-Дагу.
Ведмідь виплив на берег біля Байдарських воріт і пішов, руйнуючи все на шляху. Від його ступні земля злазила з каменю, як м’ясо з кістки, і оголялися ті кістки, а він трощив їх своєю важкою ступнею, земля стогнала, а цілі селища гинули від уламків земляних кісток, що падали на них.
Так він пройшов аж до Артека й тут зупинивсь, стомлений, припав до моря напитися...
Тут великий аллах змилосердився над правовірними й зупинив ведмедя, обернувши його в гору, і наказав йому пити воду й підживлятися доти, доки бог знову накаже йому йти далі...( Легенду цю записав (чи написав) Влас Дорошевич.— Авт.)

….

Стоїть ведмідь, чекає на аллахів наказ. А біля його Гурзуф квітне... А в Гурзуфі червоноармійці лікуються... А татари аллаха вже забувають. А ведмідь воду п’є...
Довго йому, бідолашному, пити ще, бо води багато... А аллахового голосу щось не чуть. Охрип аллах.

До змісту Остап ВИШНЯ ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ