Гуморески

Остап ВИШНЯ
ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ

КРИМ

Крим!
Легко сказати — Крим, а от як його вам описати так, щоб ви зразу відчули, що воно за країна така отой Крим, що про його й легенди, й пісні, й перекази, що до його з усіх країв світу білого ідуть і їдуть, щоб хоч одним на його оком глянути, щоб хоч раз його повітрям дихнути, щоб підставити хоч на хвилину своє анемічне тіло під палюче й цілюще проміння його гарячого сонця...
Як?!
Цілий, може, натовп учених, цілі, може, століття силу-силенну й тонких, і товстих книг про його понаписували, музеї по всіх кримських містах позасновували, а вам — я знаю! — вам щоб усе зразу, як на долоні: щоб і історія, і географія, і етнографія... Щоб і флора, й фауна...
Добре!
Я все вам жужмом. А там уже хто більше чим цікавиться — хай вибирає...

….

Історія Криму дуже-дуже давня... Ще як Каїн Авеля вхекав за жертву господню, так і тоді вже Крим був. Взагалі, як переказують тут старі люди, Крим постав у той самий день, як господь створив «твердь та видиме небо»... Старенький, як бачите, є Крим.

Передісторична Кримова доля була така. (За точність не ручусь!).

Колись-колись-колись Крим, як відомо, звався Таврія. Це його найстарша назва. А постала вона від народу «таврів» (таври), найдавніших, що їх історія застукує на цім півострові, пожильців. Дехто дотримується думки, що до таврів у теперішнім Криму жили кіммерійці, що їх був оспівав Гомер ув «Одіссеї»... Жили ніби ці кіммерійці в Криму аж до VIII століття до Різдва Христового, а їх витіснили скити, що прийшли зі сходу.
Хто насправді був тоді, чи таври, чи кіммерійці, чи обоє разом, — сказати напевно не можу, доки, може, на дозвіллі не поколупаюсь у горах — чи не знайдеться якого доказу. А так все’дно ж не повірите.
Пережили вони, як і всяким порядним людям належиться, кам’яну добу, мідну добу й інші потрібні доби...

Історична доба в Криму починається тоді, коли біля його берегів з’являються г р е к и - к о л о н і с т и. Це наприкінці VIII ст. до Р. X. Двоє племен грецьких населили Крим: йоняни й доряни. Вони позасновували були такі-о міста, як Пантікапей (Керч), Гераклея (Сіноп), Херсонес і т. ін.
Це так звана г р е к о - р и м с ь к а доба в Криму.
Довго вона тяглась. Аж до Різдва Христового. І кінчилась...

На її місце прийшла середньовічна доба. Готи її принесли в другій половині II століття (після Р [іздва] Х[ристового]).
Біля 378 року осередок готів біля Дніпра розгромили г у н н и й удерлися частиною до Криму.
Готи посіли горішній Крим, а гунни — степовий.

Налітали потім на Крим (степовий) і а в а р и, і т у р к и, і хозари.
В половині IX століття степова Таврида поволі звільняється від хозар і попадає під протекторат Візантії. Отоді якраз з’являються в Тавриді варяги, що грабували її береги...

В цей-таки час починається зв’язок України з культурними центрами таврійськими: Херсонесом, Пантікапеєм. На Тамані тоді засновується Тьмутараканське князівство, а в Тавриді князівство на місці Пантікапея в Корчеві (тепер Керч).

Бачите, коли ми, українці, до Криму потрапили. Значить, неправду пишуть ті історики, що перше знайомство з Кримом приписують чумакам, що по сіль у Крим їздили.
Пішли далі. Довга, як бачите, історія.

У XIII столітті запанували були в українських степах м о н г о л о - т а т а р и. Набили, як ви знаєте, 1224, року (здається) вони нам добре прапірки на р. Калці, і вдерлися в Тавриду, й почали витісняти звідти генуезців (італійців), що колонізували були частину Криму після хозар (під візантійською зверхністю).
Пройшли були монголо-татари аж до південно-східного кримського берега, але потім «цофнулися» (привіт галичанам!) на північ у степовий Крим.
А на півдні в горах тоді було біля 40 замків, і мало не кожний із них мав особливу мову.
Далі нові «хазяї» напирають на Тавриду. Турки. 1475 року Кафа (Феодосія) впала під ударом турків і татар А далі вони захопили і весь півострів. Турки посіли узбережну, гірничу частину його, а татари — степ.
Татари спочатку мандрівники, під пануванням Золотої Орди, але з середини XV століття кримський хан уже юридично самодержавний. Столиця — Бахчисарай.

Потім Крим під Російською імперією.
Потім — Врангель.
Потім і тепер Радянська влада.
Все! Історія вся...

Довга? А що ви думали, так зразу — ляп-ляп! — та від кам’яного якогось віку аж дотепер? Це ще й швидко. Посадіть якого історика — він вам років із п’ять писатиме...
Може, тут я й переплутав якісь тисячоліття, але це не важно! Що для історії, як пишуть тепер історики, століття або тисячоліття?
Важно — ерудиція!
А ерудиція ж є! Ну й гаразд!
Пішли далі.

Г е о г р а ф і я . Про географію — не бійтесь!— довго не говоритиму. Коли ще за фонвізінівських часів мамаша говорила Митрофанушці:
— Навіщо, — мовляв, — тобі та географія, коли візники є!
І я так само скажу:
Навіщо вам географія, коли є і автомобілі «Крим—курсо», і візники, і провідники?.. Останні чорні, гарячі і знають всю географію, особливо для дам!
Приїдете до Севастополя, беріть візника, а він вам за дорогу таку географію розведе, що тільки ахатимете... Загальну, так сказать, географію.
А провідник — той більш по деталізації... Дами це особливо люблять, бо вони народ, як відомо, дуже цікавий...
В загальних рисах і я скажу... Два слова.
Географія на три поверхи: зверху небо, нижче гори, а ще нижче море... І навпаки.
Небо пухке, гори тверді, море мокре. Досить!..

Е т н о г р а ф і я . Населення — чорне. На ногах шкіряні «личаки». Вірить в аллаха й Магомета, пророка «єйного»... Поділяється на чоловіків, жінок і на дітей. Жінки — чорні. Діти — чорні... (Чорне море!) Чадри вже жінки не носять. Носять чадру тепер у Ялті на молі, тільки не «чорні» жінки, а білі. Мова — не наша.
По-нашому — платня, а по-їхньому — у л е ф е.
По-нашому — воша, по-їхньому — біт. (Звідси пішло, очевидно, «бити в о ш і». Увага для філологів).
— Анларизми не бен селерим?
— Анларизми?!
Нічого ви не «анларизми», бо ця фраза значить:
— Чи розумієте ви, що я кажу?
Населення хліборобствує, виноградарствуе, садівникує, скотарствує і курортствує.
Це все роблять жінки.
Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву.

Ф а у н а . Не наша. Коли їдете чи йдете горами, часто бачите десь у лісі на скелях чи на узгір’ях якихось невідомих вам тварин, невеликих розміром, з рогами, з чотирма ногами і з одним хвостом. У тварини тої іноді голова вгору, а круп униз, іноді круп угору, а голова вниз!
Ви раптом стаєте. І дивитесь. Пильно вдивляєтесь.
— Ах! Ах! Що за така гірська тварина?
От що значить — клімат! За якихось шістсот верстов, а дивись — зовсім не те!
— Що то таке? — питаєте тубільця...
— Корова! Молоко дає! Доїться! Телят водить!
— Ах-ах! А ото?
— Котора поменше?
— Так!
— Коза називається! А ото збоку — кінь!.. А то — свині під дубом...
...Осли є! І на горах, і на курортах. На курортах більше!
Орли є! Кури є! Півні є! Курчата вже вилупились! Три карбованці субтропічна курка коштує... Орел — не знаю скільки!

Ф л о р а . Різноманітна. Дуб. Кедр. Кипарис. Магнолія. Гліцинія. Кропива. Кульбаба. Чинара. Будяк. Фініки. Пальми. Чебрець. Юдове дерево. Оріх. Коноплі. Груші. Яблука. Лимони. Апельсини. Картопля. Виноград і т. ін.
Винограду тут дуже багато, через те все майже вино для продажу курортникам виробляється з махорки й продається як вино «розлива кам’яної доби» по п’ять крб. пляшка, («тільки для вас!»). Ригають від нього понад норму.
Оце більш-менш повний (наскільки вистачило сил!) малюнок Криму...( Крим як здравницю змалюю якось окремо.)

Здається, ніби й нічого особливого, — правда?
У тім-то й річ, що особливостей отих тут сила.
Субтропічна, товариші, штука Крим! От що головне.
Візьміть так.
От ходить, приміром, у столиці українській Харкові по вулиці Карла Лібкнехта коза. Ну що ж! Ходить — і квит! Коза — та й уже!
А от коли отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика.
Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! Тропічний хвіст, гарячий хвіст, і крутить вона ним по екватору!
От у чім сила!
Або горобець на Основі на тину й горобець у Криму на пальмі! Різниця! На Основі він горобець, а тут — жар- птиця, бо йому жарко!
Екзотика, товариші!
Та це не тільки з тваринами. І з людьми так.
У Харкові, приміром, руде, косе, худе, угрувате, пудри на нім на цілу геологію, а тут видряпається на скелю, стане, за худі стегна тримаючись, — і Жанна д’Арк!
Далеко ж! Чорт його розбере, що воно там сопе на стрімчастій скелі!
………………………….
Клімат, товариші.
А найголовніше ледве був не забув! Барвінок у Криму росте. Та такий рясний та хороший...
Якби місцеве населення вивчити пісні:

Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько, —

всі б дані були за приєднання Криму до України. Спорідненість культур — і кришка!
Без нікоторого імперіалізму — на законній підставі!

До змісту Остап ВИШНЯ ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ