Гуморески

Остап ВИШНЯ
ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ

ПЛЯЖ

Як із гори до моря сходити, з парку Симеїзького, — на роздоріжжі стовпчик, а на стовпчику дощечка, а на дощечці напис:

«ПЛЯЖ ЧОЛОВІЧИЙ». «ПЛЯЖ ЖІНОЧИЙ»

Під «пляжем чоловічим» — стрілка осюди, а під «пляжем жіночим» — стрілка отуди...
Це значить, щоб людина, почуваючи себе чи то чоловіком, чи то жінкою, не потрапила туди, куди не слід їй потрапляти. Щоб уклала та людина своє тіло на гарячій гальці іменно там, де належить тому тілові лежати...
І спускаються «православні», без різниці полу й національності, стежкою з гори до моря синього, доходять до стовпчика з написом і, коли котрий з «православних» чоловік, зупиняється він біля стовпчика й дивиться на жіночий бік і вагається, сердешний, і думає, що якраз би йому і зручніше, й краще для здоров’я, корисніше було іменно лягти отам, де купою лежать тіла з широкими мисками (тазами) і з таким, як у його «благовстройством» на грудній клітці спереду.
А коли спускається жінка, то зиркає полохливо на чоловічий бік і... Ні, певна річ, що жінка ніколи не думає, що їй і краще, й зручніше, і для здоров’я корисніше лягти іменно отам, де попростягали свої «бантини» представники полу дужого, красиві всі, як Аполлони Бельведерськії, з носом угору, з плесковатими черепами і «ісподниками» од сонця на державних головах...

***

Ото і є пляж.
Зверху сонце, знизу гаряча галька, наперед море, а на гальці голі тіла...
Тут печеться радянське суспільство.
Випікає наради, конференції, з’їзди, «входящі». «виходящі», резолюції, постанови, спецставки, чистку, скорочення штатів, біржу праці, податки...
Он, чорний, з волохатими, як у біблейського Ісава, грудьми, лисий, з вавілонсько-ассірійською борідкою дядя виставив роздутий до барабанних розмірів шлунково-кишковий тракт і сопе, і крекче, і совається...
Він із синдикату, напевне... Що він випікає? Може,
робітничо-селянську інспекцію, може, накладні на «казенну» квартиру й на десятисильного «бенца»... Він стоїчно лежить проти гарячих списів, перевертаючи свого hоmо sаріеns’а з черева на спину й із спини на черево...
Він би з радістю, видно, випік би з себе всю радянську владу, щоб знову сидіти в своїй або банковій, або промисловій конторі й працювати для відновлення світового «народного» господарства й для всесвітньої культури...
Іноді він підскакує та йде, потихеньку ступаючи на гальку, до моря... Сунеться обережно в море, стає, затикає великими пальцями вуха, указовими — ніздрі і:
— Уф!
Окунається в море...
Окунувшись, крутить вавілонсько-ассірійською борідкою, мов цап, і озирається навкруги...
А біля нього хлопці регочуться, аж море розлягається. Вони перекидаються, як дельфіни, поринають, підпливають прожогом до ассірійсько-вавілонської бороди й ляскають її по трестово-синдикатській «барині».
— Уй! Мерзавці! Як піймаю, голову відірву! Хулігани! Тоді ти вже не плаватимеш, сукин ти сину!
А хлопці аж падають з реготу.
Стають круг нього, затикають уші й ніздрі пальцями...
— Заткни, Петько, ще одну дірку, а то рук не хапає!
І:
— Уф!
Окупаються в море! Дратують «барина».
Волохате черево з серцем плюється, лається й лізе на берег...
Петька прожогом кидається до його з криком:
— Кіт!
«Барин» підскакує з жахом і падає на берег...
А хлопці вже перекидом у морі, пішли, вигукуючи, на скелю, що сторчить серед хвиль, білою піною обхлюпувана...
— Уй! Ракли!
І лежать покотом «православні», вигріваються...
А сонце на них окропом, окропом...
І стогнуть, і охають, і соваються православні, з боку на бік перекочуючись...

А потім підскакують, біжать до моря, кидаються у його хвилі синьо-зелені: Ух! Ух! Ух!
І куйовдяться, ляскають, плескають... Харашо!

……

Проходить часом чоловічою половиною прекрасний пол... І затуляється хусткою, одвертає своє обличчячко й одним оком з-поза хустки на берег тільки — зирк! зирк!
Анатомія людського тіла цікавить.
А іноді котрий з Аполлонів на жіночу заскочить, «замислившись»... Тоді віялами ходять на жіночій половині рушники, і затуляється екстрено все, що становить непорушну приналежність тільки прекрасної половини роду людського...
Щоб не зглазив часом!

……

А ось біля каменю дідок, уса вгору. Він страшенно байдужий. І прийшов виключно лікуватися. Біля нього бінокль. І як ніхто не дивиться, тоді він похапцем бінокль до очей і... на жіночу половину...
«Лікується» дідок...

…..

А на половині на тій на жіночій якраз витягає з моря свої тілеса якась Венера, пудів так на дев’ять з половиною...
Її «гнучкий» стан рипить по гальці, а хвилі об неї б’ють, як об скелю «Діву»...
У неї, мабуть, сухоти «вісімнадцятої стадії»...
Витягла й розпливлась драглями на березі... Дихає тяжко, дві подушки на грудях підкидаючи...
Заступила обрій...
Так і хочеться сказати словами Саші Чорного:

Мадам, вы задом заставили сонце…
А сонце прекрасніш од вас!

До змісту Остап ВИШНЯ ВИШНЕВІ УСМІШКИ КРИМСЬКІ