ДИВНІ ЗВИЧКИ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ

з Книги веселої мудрості, Київ, 1969 (упорядник Ілля Доля-Попов)

***

За наукову працю "Рефлекси головного мозку" реакційні власті того часу хотіли віддати Сеченова до суду. Коли друзі великого фізіолога запитали в нього, кого з адвокатів він гадав запросити для свого захисту, Сєченов відповів:
- Навіщо мені адвокат? Я візьму до суду жабу і проведу перед суддями всі свої досліди. Нехай тоді прокурор спростує мене.

***

Виїхавши до себе на село, Суворов на дозвіллі охоче грався з хлопчаками в "паці".
Людям, які дивувалися, вгледівши його за цим немудрим заняттям, вій говорив:
- Тепер у Росії стільки фельдмаршалів, що їм тільки й роботи - в бабки гратися!

***

Якийсь відомий господар за вечерею, частуючи Пушкіна поганим вином, запитав:
- А як вам смакує це вино? Пушкін з увічливості відповів:
- Нічого, здається, вино порядне.
Господар додав:
- А чи повірите, що місяців шість тому його не можна було і в рот узяти!
Пушкін:
- Повірю.

***

Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії. Моцарт відповів:
- Ви надто молоді. Чому б вам не почати з балад? Юнак заперечив:
- Але ж ви починали писати симфонії, коли вам було всього десять років!
- Так, але я нікого не розпитував, як їх треба писати.

***
У московському клубі зчинилася сварка: гість ударив старшину по голові. За свідка запросили драматурга й актора Дмитра Ленського.
- Ви бачили, - спитали його, - як гість ударив старшину по голові?
- Бачити не бачив, - одповів Ленський, - а тільки справді чув, що вдарили по чомусь порожньому...

***

На обіді, добре попоївши і випивши чимало шампанського, Пушків розмовляв з дамою, обличчя якої було вкрите численними слідами віспи. У поета зірвалося якесь незграбне слівце, що не сподобалося дамі, і вона застерегла його:
- Олександре Сергійовичу! У вас уже почало двоїтися в очах!
- Не двоїтися, а рябитися! - виправив її Пушкін.

***

Якийсь невідомий причепився до Арістотеля і довів його своїм базіканням до одуріння, а потім запитав:
- Невже тебе не дивують чудеса, про які я розповідаю?
- Ні, мене дивує інше, - відповів Арістотель. - Як це я, маючи ноги, ще не втік від тебе і як мої вуха терплять таке насильство?

***

Якась людина в присутності Фонтенеля сказала, кілька вдалих дотепів, і мова зайшла взагалі про вміння говорити дотепи. Хтось зауважив, що вдалий дотеп є не що інше, як щасливий випадок.
- Вірно, - сказав Фонтенель, - але ці щасливі випадки трапляються лише з розумними людьми.

***

Один забобонний чоловік зробив навис на своєму домі:
"Нехай не ввійде сюди ніщо погане".
- А як же та сам тепер увійдеш у свій дім? - запитав його Діоген.

***

Далі