Павло ГЛАЗОВИЙ
БАЙКОГРАФІЯ

ВОВЧА БІОГРАФІЯ

ОП'ЯНІННЯ

Веселий вовк чвалає лісом
і завива "Шумєл камиш".
Біля нори зустрівся з лисом і той спитав:
- Чого шумиш? Чого це ти без нот співаєш,
немов собака, завиваєш?
- Не тявкай, - вовк сказав рудому.
- Мені сьогодні не до нот.
Я з'їв мисливця, у якому
було горілки грам п'ятсот.

АМОРАЛЬНІСТЬ

До лисиці-удовиці залицявся вовк.
Він їй зрання до смеркання про кохання товк.
А коли повис над лісом голубий туман,
вовк повів свою красуню в модний ресторан.
Там розсівся біля столу, прочитав меню
і гукнув офіціантку - молоду свиню:
- Принеси лисиці курку, а мені ягня.
- А горілки скільки дати? - хрюкнула свиня.
Вовк оскалився на неї: - Дай по двісті грам.
- Ні, по двісті буде мало. Я вам літру дам.
- Принесла свиня горілку, курку і компот.
Вовк по ніздрі нализався, танцював фокстрот,
до свині-офіціантки обніматись ліз,
говорив їй компліменти, цілував у ніс,
запевняв, що в неї рило, як рожевий цвіт,
що зустріть таку красуню мріяв а юних літ.
А коли із ресторану вовк додому брів,
молодицю-шакалицю попід ручку вів,
щедро сипав компліменти, цілував її.
І співали про кохання в лісі солов'ї.
Десь у хащах на вовчиська налетів шакал,
вибив зуби шакалиці, влаштував скандал.
Та плювати на шакала вовку-молодцю.
Він собі вночі у нору приволік вівцю.
В лісі гавкають лисиці:
- Як же можна так? Але вовку все годиться -
чи свиняка, чи лисиця, чи овечка, чи куниця,
чи заміжня шакалиця. - він же холостяк.

Он воно як!

ВІРА

Не скажу вам, де було це,
близько чи далеко.
Упіймав над ставом тихим
сірий вовк лелеку,
а лелека й каже вовку:
- Не тримай за ногу.
Я хотів би перед смертю
помолитись Богу.
Вовк оскалився глумливо,
в'їдливо питає:
- А нащо ж молитись Богу,
як його немає?
- Я прошу тебе, -
лелека низько поклонився,
- Бо молились дід і прадід,
батько тем молився.
- Ну, молися, - вовк дозволив.
- Та давай скоріше.
Сильно їсти захотілось,
аж у шлунку ріже.
- Отче наш, - сказав лелека,
- бачиш, я вмираю.
Не остав же душу грішну
і впусти до раю. Вовк гарикнув:
- Крапля мозку є в твоєму лобі?
Не в раю ти зараз будеш,
а в моїй утробі...
Тут лелека як підскочить,
як розправить крила!
Хвиля вітру шугонула,
вовку дух забила.
І гукнув лелека з неба:
- Знай, тварюко сіра,
в кожнім серці мусить бути
в щось прекрасне віра,
бо душа без віри темна, як дрімучі хащі.
А я вірю - і тому я вирвався із пащі!

АМАТОРСТВО

Гуляло полем козенятко,
а вовк до нього:
- Зачекай! - Ну, що ж,
- сказало козенятко, -
бери, хапай мене, ковтай.
Я знаю, знайдуть з мене ніжки
та тільки ріжки в бур'яні.
Дозволь же ще пожити трішки,
заграй на дудочку мені.
Я потанцюю, пострибаю,
тоді вже їж мене бери...
Тут вовк на дудці як заграє,
задравши пику догори!
Почули музику собаки,
уздріли вовка та за ним!
Утік до лісу розбишака,
приліг під тереном густим.
Лежить і дума : "Може, в мене
і є до музики талант,
та я ж таки любитель м'яса,
а не любитель-музикант"...

НОСІЇ ЗЛА

Якось вовк, по лісу бігши,
вгледів їжачину.
- Ти мене, - сказав, - послухай,
старший я по чину.
Голок гострих і колючих
маєш ти багато.
Знай, кого колоти треба
і кого шпигати.
Ти шпигни добряче зайця.
Вчора він з розгону
на кущі густі наскочив
і злякав ворону.
Можна й жабу шпигонути,
то було б до діла,
бо метелика учора
ухопила й з'їла.
Налякай ти й бджіл поганих.
Все то паразити,
бо взяли погану моду
з квітів соки пити.
Їжачина мовив тихо:
- Ой, яка дрібнота!
А мені когось із сильних шпигонуть охота.
Вовк гарикнув: - Схаменися! Це думки погані.
Ми, вовки, ведмеді й тигри, - всі ми бездоганні.
Я роблю усе, наприклад, строго по закону.
Я метеликів не нищив, не лякав ворону.
І тобі за ці словечка міг би добре дати,
та спішу - мені овечку треба доїдати.

ГАВКІТ

За тином гавка собача -
ніхто того не поміча.
А вовк, підкравшись до загати,
увесь від люті аж тремтить:
чого воно гвалтує, кляте?
Чого, нікчемне, шкабарчить?
Вовчисько сердиться і злиться.
І ви гадаєте, чого?
Він собачати не боїться.
Не любить гавкоту його.
Отак, сатирики, і ми
живем з недобрими людьми.
Вони нас зовсім не бояться,
та дуже сердяться і зляться,
тому що галасом своїм ми заважаєм їм.

ДОВІРЛИВІСТЬ

Вовк за вівцями ішов ззаду, недалечка
і за тиждень не торкнув жодної овечки.
Задоволена чабан поглядав на нього:
- Бог послав помічника, та іще ж якого!
Відлучився той чабан, щоб купить товару,
А на вовка-добряка залишив отару.
Ось тоді-то помічник і узявсь до діла:
так доглянув тих овець, що аж шерсть летіла!
І не варто нарікать на тварюку сіру.
Слід же думати, кому виявлять довіру.

ДЕМАГОГІЯ

Вовки паплюжили собак:
- І вам не сором жити так?
Охороняєте отари, чуже добро стережете,
але задумайтесь, нездари,
ну що ви маєте за те?
Смердючі смокчете помиї?
Кістки холодні гризете?
Давайте жити у союзі,
як побратими й щирі друзі.
Овець ми разом поїмо, -
пустіть нас тільки до кошари!
- А там укупі добре жару по всій околиці дамо.
Собаки їм сказаній:
- Ні, ми не продажні й не дурні.
Не кличте добрими словами,
щоб ми пропали разом з вами.
У вас солодкі язики,
та не такі у вас думки.

РЕПЕРТУАР

Жив у лісі сірий вовк, сильний та горлатий.
А наскільки голос мав, то любив співати.
В ті місця, де він співав чи гарчав щосили,
запускали злих собак і з двостволок били.
Так, звичайно, до біди легко доспіватись,
то ж і вирішив той вовк перебудуватись.
Якось полем він блукав, гульк - біжить лисичка,
а у неї у зубах гуска невеличка.
Вовк кубельце у траві протоптав швиденько
й заспівав "Ку-ку-ріку!" - дзвінко та тоненько.
Спритна лиска під кущем заховала гуску.
"Зараз, - дума, - прихоплю й півня на закуску".
І полізла повзуном в'юнко, з вихилясом.
А вовчисько із трави вискочив тим часом,
гуску з'їв і так сказав: - Мати голос - мало.
Головне - репертуар добирати вдало.

БЛАГОДІЙНІСТЬ

Вовк жорстокий, ненаситний не жалів нікого,
та прокинулась на старість совість і у нього.
ІЦоб спокутувать до смерті хоч одну провину,
він, добряче потрудившись вивчив медицину.
Роздобув карболки банку, йоду, марлі, вати
і безплатно заходився звірів лікувати.
Причвалав осел до нього і ревнув сердито:
- Порятуй! Застряла голка у моє копито.
Вовк возився дві години, доки витяг голку
та й заткнув у рану вату, вмочену в карболку.
Тут ослисько як підскочить, як ревне, як охне
та підковами вовчиська в зуби як торохне,
та як дасть йому у груди, та в живіт два рази...
Вовк скрутився і заплакав з болю та образи.
"На якого було біса в медицину лізти?
Нащо того лікувати, кого треба їсти?"

Це історія прадавня, але свіжа змістом:
дуже важко між ослами бути гуманістом!

ЗИЧЛИВІСТЬ

Занедужав осел, край дороги лежить.
Вовк побачив його. поспішає. біжить.
- Ти чого це? - пита. - Що з тобою стряслось ?
- Ой, - говорить осел, - занедужав чогось...
Вовк близенько підсів. За хвоста його смик!
Сюди лапою -тик! Туди лапою - тик!
Гірко пику скривив, головою хита.
- Тут болить? Тут болить? - наче лікар, пита.
- Годі, -стогне осел. - перестань мене злить.
Де ти лапою ткнеш - там у мене й болить.
За годину осла медицина спасла.
Вже ніщо не болить. Бо немає осла.

УВ'ЯЗНЕННЯ

Тягне дама зоопарком
на шнурку барбоса.
Став барбос той біля вовка,
подивився скоса:
- Так і знав, що ти у клітку
вскочиш, розбишако!
Я ж на волі, їм що хочу
і сплю собі м'яко.
Вовк зубами клацнув люто:
- Нічого гордиться!
Межи мною і тобою незначна різниця.
Я живу в кутузці, а ти - на мотузці.

До змісту Павло ГЛАЗОВИЙ БАЙКОГРАФІЯ