Лист народному царю

Батюшко, Вікторе Андрійовичу! Друже, куме і благодетелю Пєті Порошенкі!

Б’є тобі чолом твій майбутній холоп Вовка Бойко. Поздоровляю тебе, батьку, з перемогою. Над Януковичем, Медведчуком, Ківаловим і здоровим глуздом.

Весь я, батечку, за тебе знервувався. Аж цілісних п’ять разів. Спочатку – коли тебе, голубка, злі люди отруїли. Потім – в трьох турах виборів. А в п’ятий раз – коли в Інтернеті вичитав, що після тієї отрути, якою тебе пригощали, людина якщо і виживає, то дурнем на все життя залишається. А як побачив я поряд тебе в новорічну ніч на сцені Майдану колишнього податківця Азарова, так відразу і подумав: «Ну, все. Мабуть, подіяло. Віддалені, так би мовити, наслідки».

Тобто, розумна людина, сам розумієш, поряд з Азаровим стояти не буде. Особливо після того, як в «записах Мельниченка» він тебе, сердешного, в кабінеті Гаранта інакше як «гандоном» не називав. Розумна людина відразу зрозуміє, що після таких виразів ручку негідникові потискувати, та ще і при всьому чесному народі, йому не пристало. Інакше холопи твої, сам розумієш, почнуть вільнодумству вдаватися і гигикати, що, мовляв, вождеві нації потрібно з себе не раба по краплі видавлювати, а презервативне мастило

Але хоч ти, батечку, і зіпсував народу Новий рік, людиська твої дуже навіть високої про тебе думки. Поки що. Я сам недавно на Майдані чув, як два очкарики з помаранчевими бантиками один одному говорили, що після отруєння ти остаточно прозрів і зрозумів, як важко було людям жити при Кучмі і Азарові. Мовляв, рішучості тобі отруєння додало, і сильно ти після тієї історії змінився. Причому, в кращу сторону.

Ось я і думаю. Якщо ти так і не набрався сміливості Азарова з трибуни зігнати, може, слід було б дозу збільшити? Або ще краще – потримати тебе, рідного, рочків, отак, чотири-п’ять у в’язниці. Як, наприклад, віце-президента банку «Слов’янський» Бориса Фельдмана, якого Азаров на нарах гноїв. Дивишся, і прозрів би ти остаточно. В’язниця, вона сильно в цій справі допомагає. Особливо тим, у кого з рішучістю погано – у Юльки запитай.

Щоправда, самоповагу тим, у кого її зроду не було, у в’язниці прищеплюють, переважно, через задній прохід. Проте чого не потерпиш заради народного блага?

Тим паче, що до пристрастотерапїї тобі не звикати. Я от як почитав в одкровеннях колишнього СБУшника Сацюка, які ти у нього тортури на дачі прийняв напередодні свого отруєння, так трохи не розплакався. Це ж треба було, щоб за один присіст і пиво попити, і горілочки обідати, і вином полирнуть. Причому, все – з раками. Не меню, а голгофа якась.

Так ти, батечко, себе бережи і надалі пиво з горілкою не змішуй. Пий щось одне. І, бажано, без Сацюка і діоксину. А страви свої на пробу не тільки Женьці Червонцю давай, але ще і кумові своєму Порошенку, який Азарова на Майдан привів. Щоб, якщо перекосило, так відразу обох. Тому як головний твій охоронець і, за сумісництвом, шеф-кухар Червоненко, який всі твої страви вперед тебе пробує, на питання ушлої публіки про причини явища Азарова під бій курантів, пояснив, що, мов, Микола Янович урядом у нас теперича завідує. І тому не допустити його до тебе не було ну ніякої можливості. Мовляв, такого видатного «професіонала» і десь навіть економіста обов’язково потрібно було показати твоїм підданим в Новий рік замість нового щастя.

Ось і я думаю, що треба було. Щоб ті підприємці, які Майдан три тижні поїли-годували, поки ти з улюбленцями народу переговори вів, побачили, яке щастя їх при новому царі чекає. Тобто, приблизне таке ж, яке і раніше. Тільки помаранчеве. Так тебе, батечко, за новорічне красування біля Азарова тепер, знаєш, як величають? — Не гнівайся тільки: «Кучма з людським обличчям». Не у сенсі морди обличчя, звичайно, а в тому сенсі, що як три шкури з підприємців азаровські вихованці при Кучмі дерли на поповнення кишенькових фондів, так і при тобі дерти будуть. Але тепер при податкових набігах стануть додатково розповідати про твого батька, твоїх бджіл, твій похід на Говерлу, а також про скіфів і історичну роль українського народу.

І ось ще що я думаю. Адже не один Азаров такий «професійний», що без нього ти ніяк Новий рік зустріти не можеш. При колишньому царі їх он скільки було – Медведчук, Янукович, Білоконь, Клюєв, Ківалов той же – і всі, почитай, «професіонали» не гірше Азарова. Треба б і їх на Майдан запросити. Вибачитися принародно, що три тижні твоя челядь їм працювати заважала. Може, кого з наметового містечка і покарати для острашки. А то не «Пора», а, прямо, діти малі — то Адміністрацію Президента в облогу беруть, то біля Кабміну в барабани стукають. Мальчиші-Кібальчиші, розумієш.

А ще, батечку, хочу похвалити тебе. За те, що обслуговуючий персонал твій інтереси народні дотримує і кого ні попадя на сцену Майдану не пускає. Тобто, Азаров, це – ясна річ, людина потрібна. Тут і розмови бути не може. Прикраса народного режиму, я б сказав. Йому, не те що пропуск, а абонемент на Майдан виписати потрібно.

Проте намагався ще один тип на сцену пробратися. Може, ти і не знаєш, але є такий Анатолій Кочерга. Говорять, найбільший співак сучасності і таке інше. Живе у Відні. Мати – в Києві. Сам по світу мотається і буржуйський слух ублажає. Так він з Відня свого задрипаного в листопаді до нашого помаранчевого Києва приїхав і теж хотів на сцену влізти. Ні, не тоді, коли ти, рідний, перед підданими виступав – позбав Боже. Анатолій Іванович, батечко, в консерваторіях вчився і розуміє, що тобі він і даром не потрібний. Він же не боксер і не перехідний червоний прапор «Євробачення». Він хотів перед земляками виступити – хоч би між Скрипкою і Бенюком. У нього, чи бачиш, мрія є. Хочеться йому на твоїй інавгурації «Ще не вмерла..» своїм басом-кантанте злабати. Не розуміє товариш, що ми і без нього з нашим Тарасиком Петриненком обійдемося.

Так от, приїхав він з Відня, і собі, гад, вирішив на сцену вилізти. Так хто ж його туди пустить? — Можна подумати, що він Азаров або хоч би Деркач-молодший. А він, наївний, тонкощів цих не розуміє. Він, бачте, звик, що всякі там президенти і королеви англійські за честь почитали руку йому потиснути і сфотографуватися поряд.

Так тепер, батечку, відвикає. Твій Колька Томенко, як дізнався, що якийсь оперний на Майдан преться, та ще з Відня, так наказав гнати його утришия. Їй-богу, меткий малий. Три рази Коцюба просився, записки передавав, і три рази Томенко його у відоме місце посилав. І правильно зробив – не хрін. Навіщо тобі якийсь там Коцюба, якщо у тебе Білозір є? І ці, як їх, Білоножки. Особливо, яка баба – ну чисто «Ля Скала» на виїзді. І Писанка, знову ж таки. Подивишся – відразу видно, що крупна співачка. Суцільне бельканто.

Отже, Колька у тебе легінь. На головного ідеолога цілком підходить. Та і в твоїй команді він, мабуть, самий грамотний. Книжку прочитав. Говорять, навіть дві – «Історію КПРС» і «Про смачну і здорову їжу». Та ти його, батечко, в майбутньому уряді міністром культури признач.

А то артистішки ці загордилися щось про себе останнім часом. Особливо, які, вибачте на слові, співаки — оперні ну та всякі інші, яких ти, батечко, зроду не чував. Отже, вони придумали? Якраз після другого туру голосування в Києві провели перший міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі. Ну, ти такого не знаєш. Він в 1969-му році помер, коли ти ще і на бухгалтера вивчитися не встиг. Між іншим, входить в сотню найзнаменитіших українців, і до цього дня у всіх книжках згадується нарівні з Шаляпіним, Карузо, Тітта Руффо і Соломією Крушельницькою.

А все через Януковича, який адже ось яку диверсію свого часу чинив, — підписав, ірод, ухвалу Кабміну про те, щоб вперше міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі провести. Поплавського йому, бачте, мало. Адже і як відчував: на 23 листопада відкриття призначив. Уявляєш, батечко, з’їхався народ зі всього світу — той же Коцюба, як голова журі, цей, як його — з Німеччини — Міхаель Стріхарж (ну і дав же Бог імечко – не вимовиш), потім Вольфанг Хартл з Австрії, Олена Заремба з Люксембурга. А тут Майдан і Олег Скрипка з Едіком Драчем на гітарах-баянах наярюють. Яка, в бога душу мати опера?! А діви ці колоратурні нічого не розуміють і дивуються, чому це «народний президент» хоч би на п’ять хвилин у Філармонію не загляне на свято мистецтва? Мовляв, від Майдану пари сотень метрів – і всіх справ. А у президента, пасіка, між іншим, і кури. Йому, не до опер. У нього план по меду.

Отже, ці конкурсанти придумали. Намовили твоїх помічників, щоб вони від твого імені їм вітання написали, і тобі на підпис підсунули. Ті, здуру, так і зробили. Але ти, батько, проявив характер. Послав всіх. Перший раз в житті. Мужик. Поважаю. І правильно – нічого балувати поздоровленнями. Нехай в Європах собі і далі думають, що українці – це ті, які в шароварах. Або, які бджіл люблять. Або ж, які салом від діоксину лікуються. А ті, що контрреволюцію всяку в своїх «Метрополітен-операх» розводять, нехай до нас не примазуються. У нас таких голосів – в кожному селі навалом.

Тільки мало ти їх, батечку, постращав, конкурсантів цих. Треба було пообіцяти Кольку Томенка на них спустити. Йому – що оперою керувати, що з цензурою боротися. Багатоверстатник. Ну, нічого, стане міністром – він їм покаже те саме, що незабутній Микита Сергійович обіцяв продемонструвати американському імперіалізму. У сенсі — «the mather of Kuzka». Кузькину мати, по-нашому.

Мені ось тільки одне не зрозуміле. Ти якщо, рідний, коронуватися будеш, то присягу на Біблії повторно проголосиш, або одного разу тобі було досить? А то людиська твої хвилюються. Цікаво, проте.

А наприкінці сповістити хочу, що якщо ти, батечку, ще хоч раз якого негідника біля себе на Майдані поставиш – не стягни. Напишу і не таке.

Відтак кланяється і чолом б’є твій майбутній холоп

Вовка Бойко, 10. 01. 2005

Джерело