Василь ШУКАЙЛО
АПОЛОГІЯ СМІХУ

АПОЛОГІЯ СМІХУ

МАЙЖЕ ФІЛОСОФСЬКЕ

В. Павлюхові

Хоч круть,
хоч верть,
на черзі - смерть,
хоч верть,
хоч круть -
усі помруть:
і добрі,
й злі -
згниють в землі.
Який хитрун
утік од трун?
Прийшла пора -
і помира.
Хоч наживи
собі грошви,
хоч заберись
на саму вись,
а прийде край -
летиш у рай
або к чортам -
як вийде там.

Один до ста
життя верста -
і їсть, і п'є,
що Бог дає,
де встав, де ліг -
не спостеріг.
Хоч сивий чуб -
міцний, як дуб.
А той - ні пить,

ні закурить,
ні молодиць,
а враз - беркиць!
У цвіті літ -
у кращий світ.
Хоч бережись,
не бережись -
не знаєш, де
кістлява жде.
Чого ж ти скис,
повісив ніс?
Ану давай,
брат, наливай,
а там - у пекло
чи у рай!

НАРЦИС
З античних побрехеньок

Вродливого Нарциса покохала
красуня Ехо, німфа молода.
За ним, сердешна, день і ніч зітхала,
а він собі міркує: "Не біда!

Подумаєш, богиня! Прив'язалась...
Та бачили ми кралечок таких!
Моргну бровою, як збіжиться зараз
їх виводок - принадних і палких".

Що дівка сохне - тим він не журився,
вчащав собі щоночі до повій.
Вона ж зійшла слізьми... І залишився
лиш голосок тонесенький по ній.

Звідтоді, де б не був ти - в лісі, в лузі, -
ото лиш крикни: "Ехо!", - як вона
враз: "Ехо!.. Ехо!..",- озоветься в тузі,
гукне - й нема. От як у нас луна.

А наш піжончик дер ще вище носа,
ходив, мов той павич, задерши хвіст.
За теє Афродіта злотокоса
йому й помстилась: втюрився Нарцис.

Але ж не в тім, послухайте, біда вся:
нехай тулив би кралечку до уст,-
та от яка рахуба: закохався
у... власне відображення той хлюст!

Отож, бувало, з рання і до ночі
сидів собі над річкою, мов пень,
у тиху воду витріщивши очі,
і шморгав носом жалібно весь день.

Не їв, не спав, весь витончився в нитку
(отак любов проклята догриза!),
і зрештою перетворивсь у квітку,
а тую квітку стріскала коза.
Й, лишивши по собі сліди виразні -
дві купки крем'яшків,- сказала: "Меке-ке!"

...Мужчини! Будьте з дамами люб'язні,
а то і з вами буде отаке.

БЕРЕЖІТЬ ОЧІ
Офтальмологічні поради

Очі, дзеркало душі,
як про вас мені почати?
Поки снилися дівчата,
голови я не сушив
над проблемами такими:
рима клалася до рими,
за рядком рядок лягав, -
і псувати устигав
я по зошиту щоночі:
очі - ночі - сни дівочі,
грози - сльози... Сміх і гріх!

О забави юних літ,
любі мрії парубочі, -
де ті ночі, де ті очі,
де ті рими? Зник і слід.
Маки в серці відцвілись,
вірші миші поточили,
і дівчата, як колись,
не пасуть мене очима.
Вже зима ув очі дме -
й, хай бузки цвітуть навколо,
все частіш зітхаєш кволо:
бачить око - зуб не йме...
Чи уже доходжу, може,
до тієї до пори,
що - "Забрав здоров'я, Боже,
так і очі забери"?..

Тільки цур їй, тій біді:
поки нам краса жіноча

гріє серце, тішить очі -
доти ми ще молоді!

Та ніщо не вічне в світі,
мушу вас застерегти,
тож - щоднині і щомиті
очі треба берегти!

Страх шкідливо, зокрема,
на чуже їх роззяпляти:
то така хвороба клята,
що страшнішої нема.
Як засліпить очі злоба -
цілим братові у лоба,
щоб у брата одібрать
і з собою в гріб забрать.
А якщо той брат упреться
та відваги набереться,
та, примірившись, іще й
трісне вас проміж очей?
Історичні кажуть дані:
переможця в цім змаганні
геть ніколи не бува:
вріжеш в око - виб'ють два,
двинеш в зуб - тебе по зубу,
та й пішло на спільну згубу
так, що тільки ох та ах:
хто в землі, хто в Соловках.
Ой, була у нас потіха,
ой, набралися ми лиха
від веселих тих забав, -
більш не треба, Боже, збав!
Є й така очей хвороба:
як почне якась особа
їх під лоба запускать
та мізки нам полоскать,

та замилювать нам очі, -
так, буває, заморочить,
що й повірите всерйоз:
перед вами - сам Христос!
І, ніж ділом би зайнятись,
Нум божкові поклонятись
Та горлать йому псалми…
Чи очей не мали ми?

Чи невже таки ніколи
не збагнем простих речей:
коли правда очі коле,
то - корисно для очей!
Щоби збутись поторочі,
відкараскатись од лих,
дай зіркі нам, Боже, очі,
та ще й розуму до них!
Зизим оком не киваймо
на сусіда, далебі,
і очей не заливаймо
оковитою собі!
І тоді лиш усміхнеться
Наша доленька гірка,
як очей не доведеться
позичати у сірка.

Ну, а тим, хто заздрить нам,
хто все звик лиш дьогтем мазать, -
я таку пораду дам:
- Хай вам очі…
полікують!

ЧИРЯК

На лобі в мене
вискочив Чиряк
і крикнув:
- Поспілкуємось чи як?
Радій, пишайся:
не комусь, не десь -
тобі я виявив
таку високу честь,
взявсь прикрашать
лише твоє чоло,
хоча бажаючих
було та ще й було!

Віднині -
Я -
порадник твій і друг,
і запорука
всіх твоїх заслуг.
Трудись, дерзай:
зі мною на чолі
вершитимеш ти справи чималі,
доб'єшся слави,
почестей, чинів,
аби лиш так, як я кажу, чинив!
Лелій мене,
оберігай мене -
й тебе щаслива доля не мине.
Але якщо
хоч пальчиком торкнеш -
від злого болю
долю прокленеш,
і білий світ, і всю свою рідню!..

Носив я щось довгенько ту бридню:
хоч і не вірив тим речам пустим,
та - боязко чіпати, разом з тим!..
Від болю вив, підскакував, сичав,
аж поки врешті марить не почав,
бо вже у кров пішов отруйний гній.
Було таке, що вже рідні моїй
ледь замовлять не довелось вінків…

Терплячі ми до рідних чиряків!

 

ГЛЕК

Йшов мандрівник пустелею жаркою.
Уже не йшов - ледь ноги волочив
і марив життєдайною водою:
- Хоча б ковток!.. Хоч вустонька б змочив…
Уже в думках з життям він попрощався,
аж тут якраз оазис показався.

У тій оазі мешкав дивний цар,
а мо', й не цар, та чоловік не бідний:
скарбів усяких мав запас солідний,
бо змалку був завзятий антиквар,
і страх любив багатством тим хвалитись.
От спраглий підійшов:
- Мені б напитись...
Зрадів господар:
- Гляньте-но сюди -
який то глек доп'яв я для води!
Який орнамент, стиль! Бач, так і сяє!
Не часто Бог дає таких нам див:
його умілець видатний робив! -
І радо гостю глека простягає:
- Візьміть же швидше!..

Вдячний подорожній
схопив його притьмом,
а він… порожній.
---
Звільнившись якось від буденних справ,
запрагнувши поезії живої,
я том поета якось в руки взяв -
і душу на високий лад настроїв.

Яка обкладинка! Папір! Чудовий друк!
Тонкі віньєтки на сторінці кожній…
Все аж мигтить та проситься до рук!
Перегорнув - ой, леле:
глек порожній…

ПРО ДУРНІВ

У житті випадає часто
чути мудру пересторогу:
краще з дурнем не сперечайся,
краще дурневі дай дорогу.

Він на тебе кричить - не слухай,
на німу обернись колоду,
він затопить тобі у вухо -
підставляй йому друге сходу.

Дурень дурнем - що візьмеш з нього?
На його бездуховність спишем.
Не суди його надто строго,
будь терплячішим, розумнішим.

З дурнем нічого заїдатись,
розум свій виставлять не треба.

Ліпше дурником прикидатись -
хай сміються всі дурні з тебе!

Бо почнеш їм збивати пиху,
то на тебе ж - помий цеберку…
Краще вже пересидіть лихо -
ще й твоє колись буде зверху!

…І чим більш ми, такі культурні,
сповідаємо цю методу,
тим певніше нахабні дурні
на розумних нас возять воду.

КНОПКОНАТИСКАЧ
Бувальщина з часів непроминулих

Ученого, що вславивсь відкриттями,
Державний Муж закликав на прийом.
- Хвалю, хвалю!
Але при всьом при том,
оце, їй-богу, не дійду до тями -
і як воно виходить всьо у вас?
Тут мучаєшся, думаєш, страдаєш,
за всю страну в отвєтє, понімаєш, -
а не вспіваєш усього за раз.

От я тебе й позвав на розговор
у дусі, понімаєш, демократії,
аби зробить всій вашій вчоной братії
суровий, ну заслужений укор.
Отож за прямоту мене прості,
та якби в тучках ви поменш витали,
а чаще нас, політиков, питали,
чево, когда і гдє ізобрєсті, -

воно було б гораздо больше толку.
Ну, от, к примєру вам, продуктов нєт.
Так шо ж ви, не могли б там, палки-йолки,
одкрить какой-то в фізікє сєкрєт,
ізобрєсті якусь продукторобку,
взять, понімаєш, за рогі бика,
шоб только так: узяв нажав на кнопку -
і поліліся рєкі молока,
і повалілі сразу гори мняса,
цистерни мйоду й паюсной ікри, -
шоб задоволена була трудяща маса,
шоб не ґалдєлі, прах його бери,
шо ми тут даром крісла занімаєм,
шо геть совсєм не дбаєм про людєй…
Еге! Ми тоже кой-шо понімаєм,
ми тут, як бачиш, тож не без ідєй.
А ти іди й подумай, як зробити,
шоб воплотіть мою ідєю в жизнь.

- Ну, що ж, - сказав Учений, - нічим крити,
та тільки важко буде, - зажуривсь. -
Придумали б ми все, та часу мало,
для праці рідко випада момент.
От, поки ми тут з вами розмовляли,
у мене там зірвавсь експеримент…
Здійснили б ми хіба ж такі програми,
вже край наш міг би справжнім раєм стать,
якби то менш опікувались нами
ті, хто лиш кнопки вміє натискать.
----
Ви скажете: оце згадав пригоду!
Подумаєш, було! Та й загуло…
Тепер он влада, бач,- в руках народу,
вже ж нами не командує мурло.

…Оце ж дивлюся телепередачу
та й бачу - новообраний діяч
поперед інших до трибуни скаче.
Прислухався - знайомий голос наче...
Еге! Відомий кнопконатискач!

 

РЯБКОВА ПРИГОДА
Кажуть, ніби бувальщина

Жив на фермі одній собака -
непідкупний старий служака.
Хто б не йшов із чужих чи їхав -
на усякого чортом дихав.
Жартувати не смів ніхто з ним,
бо з характером був серйозним:
тільки гляне на вас очима -
вже й мороз іде за плечима,
а як басом сердитим гаркне -
мов кілком хто по вуху шваркне.
Спав спокійно сторож Мефодій,
знав: не прийде на ферму злодій,
бо кому ж заманеться здуру
на такого нарватись псюру?
Вовк ту ферму вже десять років
оббігав за п'ять тисяч кроків,
і хитрющі руді лисиці
не навідувались до птиці.

Та буває в житті усяке,
зокрема і в житті собаки:
звідкілясь принесло ту лиску,
що ніяк не боялась риску
та й щоночі стала робити
до тієї ферми візити.

Звіддалік, було, прийде, стане,
на ворота дубові гляне -
й ну на вигоні вивертатись
та розкішним хвостищем гратись.
То клубочком скрутиться, ляже,
то підскочить, поріддя враже,
то, як віяло, хвіст розпустить,
то з-під лоба бісики пустить...

У Рябка від такого дива
піднімалася дибки грива -
й, замість того, щоб загарчати,
він, мов цуцик, почав скавчати,
дріботіти, із цепу рватись,
щоб із лисонькою погратись.
Відірвався - і дьору з двору,
хвіст задравши бубликом вгору!
Прогасав, мов лошак, всю нічку -
все ганяв по ярах лисичку.
Ну, а лис не дрімав тим часом:
нору всю забив свіжим м'ясом.
Довго так а чи ні тривало -
та на фермі курей не стало!

...Е-е, негарно отак, читачу:
ти не віриш мені, як бачу!
Я і сам не дуже-то вірив,
що бува таке поміж звірів.
Але ж свідки були, одначе:
сам завфермою теє бачив,
та й підтвердив сторож Мефодій:
- Він, лисюра! Проклятий злодій!
Геть усі повиносив кури!..
Лиш Рябко наш мовчав похмуро.

Щось там гаркнув, було, з-під лавки,
та йому сказали: - Не гавкай!

І сказали, гадаю, вчасно:
знає, знає Рябко прекрасно,
де шукати курячі кості:
часто їздять на ферму гості
переймати досвід роботи.
Сунуть їх сюди цілі роти,
зі звірячим всі апетитом,
а назад кожен їде ситим -
бо господарі, бач, гостинні...
Хто ж тут винен? Лисиці винні!

 

ЧІТКА ПОЗИЦІЯ

Як до вищої контори
йти доводиться Ільку -
він готов лизать підбори
і швейцару, й двірнику.

Хай там рівність, хай там гласність,
а у нашого Ілька
в цьому ділі - повна ясність
і позиція чітка:
- Як не будеш ти кориться,
то відлучать від коритця!

 

КІЛЬКІСТЬ І ЯКІСТЬ

Поодинці -
злочинці,
ну, а разом -
"совесть, честь и разум"?..

МИША-ПІДЛАБУЗНИЦЯ

В Котових лапах
пищала Миша:
- Ах, я сьогодні
найщасливіша!

Скажу вам щиро:
ми всі готові
себе віддати
в лапи Котові.
Бо з-поміж звірів
ви - найсильніший!
І найпрудкіший!
І наймудріший!
І справедливий!
І благородний!..

Кіт аж забувся,
що він - голодний.
Заплющив очі,
розслабив кігті...
Рвонулась Мишка -
та й гайда бігти!
Втекла у нірку
і звідти каже:
- Ах ти ж паршивцю!
Пресучий враже!
І шолудивий,
і кривобокий,-
щоб ти сказився,
кате жорстокий!
Супроти Миші -
і ти вояка,

а глянь он, дурню,-
біжить Собака!
Як полатає
тобі він шкуру -
тоді й показуй
свою натуру!..

Завив Котяра,
рвонув подалі, -
а ось вам кілька
слів для моралі:
як без упину
та без угаву
підлеглі ваші
кричать вам славу
і вашу мудрість
хвалять щосили,-
ото бояться,
щоб їх не з'їли!

 

ПЕРШИЙ ГОНОРАР

В суботу ввечері прийшли
до тата й мами гості -
і в подарунок принесли
альбом малому Кості.

Ще й кольорових олівців,-
дитя собі й радіє:
пташок, метеликів, зайців
малює, як уміє.

- А це хто, серденько моє,-
питають у малого.-
Є руки й ноги, тулуб є,
а голова ж де в нього?..

В дорослих завше так бува:
не розуміють наче...
- Не виросла ще голова! -
пояснює терпляче.

- Як-як? Не виросла? Го-го!
Уява в хлопця грає!..-
Вони сміються, а чого?
Хіба так не буває?

Авжеж, буває, і не раз...
І Костя хмурить брови:
- Ти ж, тату, сам казав, що в вас
начальник - безголовий!..

Запала тиша. Підвелись
враз із-за столу гості -
та потихеньку й розійшлись...
Ох і попало Кості!

СКРИПУЧА БАЙКА

Розхиталися Двері Старі -
їх Новими мерщій замінили:
розцяцьковані знизу й вгорі,
лиш... скриплять, як і перші скрипіли!
Двері - люкс, і не в них, видно, суть:
їх-бо Завіси держать Іржаві...
О-ох, зі скрипом новації йдуть
у новій українській державі!

ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО КОМАРЕВІ, ЯКИЙ ПИВ МОЮ КРОВ

О, вибачай мені, комарю,
за те, що я тебе ударю:
їй-право, я б тебе не бив,
якби ти кров мою не пив.

На тебе зла я не тримаю,
та все ж тебе пришльопнуть маю!
А втім... Гей, що це я роблю:
я ж власну кров при тім проллю!

Ти ж став мені вже кровним братом -
і щоб оце тебе я стратив?!
Гай-гай... І все-таки - влуплю:
навіщо ж кров ти п'єш мою?

У мене й так тих братців кровних -
від найдрібніших до верховних,
захисничків моїх і слуг -
до біса розвелось навкруг.

Чи мало п'ють із мене крівці
ті ж податківці-кровопивці?
А я тихенько їм корюсь -
не суперечу й не сварюсь!

А комунальники-вампіри
з моєї ж власної квартири
висмоктують та-акий навар...
А їх і пальчиком не вдар!

О, скільки ж їх, тих кровососів -
нових часів новітніх босів,
держави нашої стовпів,
що зліші ґедзів і клопів!

Вони дзижчать на "мерсах", "хондах" -
і стережуть мій кожний подих,
в очах у них - жадоба й лють,
і кров мою все п'ють та й п'ють!

П'ють без жалю і без пощади...
То що ж це, маю всім прощати?
Ні, вкорочу тобі хоч вік!
Молися!.. Лясь!!!

Бандюга, втік...

ЗА ДЕМОКРАТІЮ!

Поміж елітно-лідерної братії
все не стихають затяжні бої:
хто з них є справжнім батьком демократії
і хто найкраще виняньчить її?

Та поки йде борня ота жорстока,
дитинка вже, як водиться, без ока…

ШОКОЛАД

Як до крісел верхотурних
претендентів юрби пруть -
від запевнень їх бравурних
мікрофони аж гудуть.

Кожен б'є себе у груди,
роздає цяцянок міх,
виливає тонни бруду
на суперників своїх.

Всяк гука: "Лиш я спроможний
навести в країні лад!"
Обіця зробить нам кожний
не життя, а шоколад.

Пролізає хлюст у владу -
нас нервовий б'є смішок,
бо від того шоколаду
зостається тільки
шок…

 

РІЗНІ ЕРИ

Розбивають вчені між собою глеки,
розгрібають вчені купи черепків:
хто ж таки древніший - ми чи древні греки,
хто кого на скільки обскакав віків?
Спробуй розберися: скіфи, савромати...
Скільки не дивися, краю не видати.

Всяк собі, як хоче, так собі й мудрує,
всяк зі шкіри пнеться - довести своє.
Ну, а люд невчений інший факт хвилює:
в нас - нема нічого, в Греції - все є...
Хоч углиб дивися, хоч управо-вліво,-
спробуй розберися, що воно за диво.

Та і в них бували ж різні катаклізми!
Може, вся різниця - лиш у цьому ось:
скуштували греки ери еллінізму,
ери ж ленінізму - їм не довелось...

А як в нас ще й досі - льонінізму ера -
з днів давноминулих та ще й дотепера,-
то чого б тим грекам гірше нас жилось?!

ЕЛЕГІЙНЕ

Що робити нам з долею вбогою,
де рятунок шукать від біди?
Все життя йдемо "вєрной дорогою",
а виходимо все не туди!

Видно, мало кістьми її встелено,
видно, ще не натішився біс,
видно, мало водили пустелями
нас новітні Мойсеї за ніс…

До змісту