О ти, що на ймення і прізвище Сало!
О ти, що недавно ще бігло й скакало!
О ти, що ще вчора і рохкало й рило,
Що хвостиком куцим бездумно крутило!
О ти, що іменник середнього роду!
О ти, що в харчах не утратило моду!
О ти, на долоню або на п’ять пальців,
О ти, що міняєшся в шкварках і в смальці!
Ти вуджене димом, топлене вогнем,
І шкіркою вкрите неначе брилем!
О ти, без паперу білюський пломбір!
О ти, що на тобі зриває кіт зір!
Ти купане в солі, ти щедро солене!
О ти, поперчене і почасничене!
О ти, дуже давнє і вічно класичне!
О ти, найрідніше і патріотичне!
О ти, що спокійно лягаєш під ніж!
О ти, що людина від тебе сильніш!
Хтось бреше, що ти в нас є холестеринне,
Ти, бідне, у наших хворобах не винне!
О ти, що кохають тебе хлібороби,
Прем’єри й поети, свої і заброди!
O ти, що мені тебе мало і мало!
О, сало, мене ти навіки зассало!
Де Ленін стояв на міцнім п’єдесталі —
Поставимо, браття, шмат сала на салі.
I хто Президентом Вкраїни не стане —
Народ сало їстоньки не перестане!

Микола Савчук.

SALUS POPULI / БЛАГО НАРОДУ
(Лінґвістично-історичний дискурс)

Salus populi supremа lex esto.
Благо народу — найвищий закон. (лат)
Цицерон

Сиджу я за столом (робочим, звісно) і пишу. На краєчку стола, вільного від паперів-книжок-дискет-газет-дисків-зошитів-листів-рахунків-папок-ручок-маркерів-ножиць-конвертів-скотчів-коректорів-олівців-стейплерів... на таці стоїть джазва із гарячою чорнезно-солодкою кавою, мініатюрне горнятко і така ж мініатюрна тарілочка. А на ній — світло очей моїх, радість шлунку мого, пісня надхнення мого — сало! Воно таке ніжно-біле і тоненьке, що крізь нього можна розгледіти дірочки на чорному житньому хлібі під сподом. Воно має такі делікатні рум’янці по собі, що крізь них можна дивитися на Канаду чи Америку, і бачити Україну. Воно дивовижним чином уміє перетворюватися із фізичної поживи на духовну. Особливо, якщо з цибулькою...

Скільки чули ми, українці, в Україні і не в Україні сущі, кпинів та єхидних знущань над нашим національним продуктом — салом! Але нашу любов до сала ніхто не перекреслить. Самі їмо, друзів пригощаємо, сусідам даємо і ворогам рекомендуємо. Бо в чому ж сила? В салі сила! Чим більше у нас сала, тим легше нам пережити знегоди!
Сало копчене, солене, мариноване, запечене і варене, свіжісіньке чи добре просолене й вистояне, з перцем і часником, з паприкою чи тміном... А як неповторно увінчують гору вареників чи галушок у полумиску ароматні, рум’яні та хрумкі шкварочки! Вже від самої уяви починається, по науковому висловлюючись, салівація (себто слиновиділення).

Вже навіть діти знають, що Україна — колиска світової цивілізації. І плуг, і гончарне коло ми придумали, і писемність. Від чого такий розум? Від сала! Єгиптяни ще й фундамент до своїх пірамід не заливали, коли трипільці-українці жили собі любісінько у двоповерхових, з каменю будованих кондомініумах, вирощували пшениченьку, гончарували, писанкарювали і ... їли сало. Свою любов до сала українці поширили у світі серед багатьох народів. Не треба далеко ходити. Відкриймо стародавню історію чи словник-енциклопедію: у чужоземних культурах присутнє наше сало...

Візьмімо римських саліїв. Ці жерці своїми піснями дали початок римській літературі. А все — завдяки салу. Поїли нашого національного продукту — і заспівали. Не було би сала — не було б і шедеврів давньоримської літератури. Воістину: буде сало — буде пісня!
Навіть римську богиню успіху і здоров’я звали не як-небудь, а Салюс.
Ще дійшло до нас із античності слово колосальний — це той, що був, є і буде коло сала.
Відомі в давній історії жінки — Саломея чи Мессаліна — теж своїми іменами рекламували сало (видно, на ньому, рідненькому, викохали свої спокусливі форми).
Іудейський цар Соломон – теж наша людина. Колись він був Сало-мен, але як перейшов на релігію, що забороняє їсти сало, то довелося підкорегувати й ім’я.
Середньовічні васали — це люди, котрі відповідали за доставку сала до столу своїх сеньйорів.
Як ви думаєте, завдяки чому розквітнув Версаль у Парижі? Завдяки салу! Тому й назвав його король Людовік Штурханадцятий – Версаль.
Та й французький салон — це місце, де можна, спокійно бесідувати з поважними людьми за келихом шампанського, закусуючи салом.

Салат — це овоч, який конче потребує до себе сала. Бо так смачніше. А ще сало смакує із борщем та хлібом — білим, пшеничним, ще тепленьким... або чорним, трішки причерствілим.
Коли людина гарно наїсться сала, то одержує таку енергію, що хоче стрибати, підскакувати, перевертатися. Так з’явилося у спорті сальто мортале.
Кажуть, що ящірка саламандра у вогні не горить — її сало оберігає. Пошкварчить, пошипить і живою залишиться.

Той, хто має бізнес, добре знає, що різницю між грошовими надходженнями і витратами вимірюють салом, її так і називають — сальдо. Італійські співаки виводять чарівне бельканто: "О сало! О сало моє! Люблю тебе! Люблю-у-у те-е-бе-е-!"

А скільки наш народ склав приказок і прислів’їв про сало:

Сало сила — спорт могила!
Хто знав біду, той сало їсть без хліба.
Поки грубий схудне — худий здохне (бо не їв сала)!
Не підмажеш (салом) — не поїдеш.
Найкраща птиця — то ковбасало!

Словом, нашому салові пора ставити пам’ятник. І нехай він буде вкритий тонюсіньким шаром сусального золота!
Ставлю крапку. Допиваю каву і беруся до найсмачнішої у світі канапки — хліба з салом. Ам-м-м! Ум-м-м! Смакота! Хочете шматочок?

Оксана Соколик (Сидорчук)

Павло Глазовий
Українське сало

Над безмежним океаном
Лайнер проліта,
А в салоні дід старенький
Сало упліта.
Пахне салом українським
На увесь літак.
Підбігає стюардеса
І говорить так:
— Командір наш сало любіт,
Он у нас хохол.
Просіт он кусочек сала
Принести на стол.
Настовбурчились у діда
Вуса, наче дріт.
— Він не буде їсти сала,
— Відмовляє дід.
Вертається стюардеса
Через п’ять хвилин.
— А у нас любітєль сала
Єсть єщо одін.
— А це ж хто? — старий питає.
— Наш второй пілот.
Он хохол и любіт сало.
Щирий патріот.
Дід серветкою утерся:
— Дівко чи мадам,
Він не буде їсти сала,
Повторяю вам.
Стюардеса пильно в очі
Дивиться йому.
— Як це так — не буде їсти...
Поясніть, чому.
Дід насупився сердито:
— Поясню, мадам.
Той і цей не будуть їсти
Тому, що не дам.
Українцям дав би сала,
А хохлам — не дам!

На базарі
— Тітко, у вас сало свіже?
— Свіже, свіже, вранці ще бігало.

Про сало – без жартів
Поради народного лікаря Наталії Зубицької (Земної)

Сало — корисне
У салі, порівняно з вершковим маслом, удвічі менше холестерину. Крім того, сало більш стійке до окислення. Варто маслу постояти кілька днів, і на ньому з’являється отруйний жовтий наліт. Тому їсти його вже не можна. А сало окислюється набагато повільніше, що робить його більш надійним у зберіганні.

Але найголовніше — сало містить понад 60% мононенасиченої олеїнової кислоти. Це робить його дуже близьким до маслинової олії, дієтичні та лікувальні властивості якої добре відомі.

Олеїнова кислота, розщеплюючись у шлунку, вбудовується в наш власний жир, і чим більше, тим краще. Річ у тім, що в процесі перекисного окислення жирних кислот (або ліпідів) в організмі утворюються токсичні продукти, від яких страждають мембрани клітин, а це — прямий шлях до атеросклерозу і онкозахворювань. Тож олеїнова кислота — головний вартовий, що перешкоджає окисненню ліпідів. З цього погляду сало — один із найбільш корисних продуктів харчування.

Журнал "Всесміх"