На першу сторінку

КАВА З ПЕРЦЕМ
Альманах київських сатириків і гумористів

Микола СОМ

Не люблю помпезних свят,крикливих ювілеїв. У моїй веселій книжці «Як я Сталіна хоронив» є чудова пропозиція: «...негайно відмовитися від початкуючих ювілеїв. Не привертайте зайвої уваги до своєї скромної персони. Треба відзначати лиш столітні ювілеї. Тоді не всі фуршетники принесуть за празниковий стіл свої нудні та заяложені епітети. Та й сам ювілянт може кудись не прийти, куди ходять всі орденоносці та орденопросці».
Забігаючи наперед, я відзначив свій столітній ювілей у моєму рідному селі, у добірнім товаристві земляків і давніх друзів: поета-академіка Бориса Олійника, народного артиста України Анатолія Паламаренка та шановного професора Анатолія Погрібного. В їхніх веселих обіймах я сказав про себе всю правду: «Зізнаюся вперше, що не називав себе ніколи професійним літератором. Я нічого не писав од себе, я лише записував почуте і відчуте. Все найкраще з мого творчого доробку більше належить фольклору — усній народній творчості. Саме так сприймають люди всі мої експромти: ліричні пісні та сатиричні епітафії, неймовірні придибенції. Вони й досі ходять по руках і по вустах».
Ось вам кілька епітафій різних років.


МИКОЛІ БАЖАНУ
поету сталінської ери,
головному редакторові УРЕ (Української радянської енциклопедії)

Тут лежить Бажан Микола,
(А казали: не умре...)
Залишилась хитра школа —
Від «ура» і до «УРЕ».

1964 р.


ВСЕВОЛОДУ НЕСТАЙКУ

На його особисте замовлення
Перехожий,зупинись!
Уклонись Нестайку!
Він же теж носив колись
І труси, і майку.

1975 р.


ВАСИЛЕВІ КОЗАЧЕНКУ
колишньому першому секретареві СПУ

Дівчат не мучив і не пив горілки,
Носив на грудях не один значок.
Був Козаченко — для підлеглих Спілки,
А для начальства просто — козачок...

1979 р.


ВІТАЛІЮ КОРОТИЧУ
компартійному поету й публіцисту

Проситель-носитель застійних регалій,
Даватель усіх інтерв’ю для газет —
Лежить перед нами Коротич Віталій ...
До речі: колишній поет.

1988 р.

ПАВЛОВІ МОВЧАНУ
діячеві і патрійоту

Кипів, мов чан,
Павло Мовчан...

1993 р.


МИКОЛІ ЛУКІВУ
поетові-пісняру

Жменька слів і жменька звуків...
Хто се тут?
Микола Луків.

1995 р.

БЕЗСМЕРТНОМУ ЛЕНІНУ

Вже всі повмирали, а сей не вмира,
Безсмертний, нещасний, стоїть, як мара,
Здається обузою, навіть проказою.
Пора б закопати — настоявся вже,
Та наша сільрада його стереже —
Ночами собаку до нього прив’язує.

1998 р.

ЛЕОНІДУ КУЧМІ
Президентові України

Чи то КУчма чи КучмА?
(В мові теж руїна!)
Як його тепер нема —
Буде Україна!

1998 р.


ДИВНИЙ НАПИС НА МОГИЛІ

— Як тут гарно, друзі милі!

2000 р.


МАРУСІ З ТОГО СВІТУ

З того світу гукає Маруся:
— Я нікого тепер не боюся!

2000 р.


ЮРІЮ БЕДЗИКУ
вірному соратникові Януковича

На замовлення партії комуністів
Тут Юрій Бедзик. Автор сеї хохми:
— Велике щастя випало мені,
Я радо й гордо ув одній труні
Лежу не сам, а лежимо удвох ми —
Сам Янукович влігся при мені.

2004 р.


МИКОЛІ СОМУ
(Сомоепітафія)

Низький уклін Миколі Сому!
Він тут нарешті охолов,
Тож не втече тепер із дому
Поет, учитель, риболов.

2005 р.

До КАВА З ПЕРЦЕМ Альманах київських сатириків і гумористів

Куштуйте на здоров'я!

Намалював —Валентин ІВАНОВ.
Ідея та наповнення — Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ©, 2007—2012.