КАВА З ПЕРЦЕМ
Альманах київських сатириків і гумористів

Анатолій ПРОХОРЕНКО

Видно з усього, що він таки народився, і то не раз. У с. Богданівці Яготинського району на Київщині — вперше — 15 серпня 1940 р., рівно на 40 років пізніше від славетної родички й землячки Катерини Білокур з того ж кутка — Загреблі. Як поет — 1957 р., коли з нього вихлюпнувся на газетні шпальти перший «Дощ» з благословення Михайла Масла. Після Богданівської семирічки навчався в Ковалівській середній школі у Драбівському районі (Черкащина). Як вчений — 1973 р., коли захистив кандидатську і став занурюватися у глибини економічних проблем в НДІ економіки АПК, а як педагог — у 1979 р., коли звабила висота цивільної авіації. Нині професор, морочить голови студентам Міжгалузевого інституту управління. І нарешті народився як спілчанин НСПУ та видав дві збірки лірики та ще дві — гумору. Що буде з ним далі і в якій несподіваній іпостасі народиться ще — вгадати важко. Поживемо — побачимо. Час є!

Незалежність винна

Виробництво пада... Вниз
Котиться й людина.
Де проблеми ці взялись?
— Незалежність винна.

Транспорт ходить абияк —
Дефіцит бензину.
Не збагнув — чому? Дивак:
— Незалежність винна.

Скачуть ціни, і платню
Вточують невпинно.
Хто ж підсовує свиню?
— Незалежність винна.

Доїдаєм, хто що мав,
Все бідніш корзина.
Що? Невже не розгадав?
— Незалежність винна.

На верстат сів горобець —
Тріснула станина.
— От нещастя. Хай їй грець —
Незалежність винна.

Обдирає брата брат —
Ах, лиха година!...
Тож і в цьому, в акурат,
Незалежність винна.

Щоб «хахол» та вільним став?!
«Экий простачина!» —
«Старший брат» казну забрав:
— Незалежність винна!

ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА

І по радіо, й по теле
Щось реклама меле й меле,
А говорять, що в Одесі
Друкували навіть в пресі, —
Що багатим кожен буде,
Здавши гроші в банк «Облуда».
Потягло і бабу Олю
Ще раз випробувать долю.

Сям і там, сяк і так
Нашкребла бабуся,
Однесла у той банк:
«Врешті розживуся».
Заглядає в документи
Й шиє торбу на проценти.

Час проходить — їх нема.
Тупає відразу
До директора сама, —
Зустрічає Лазар.
— Што вам надо? — запитав.
— Та оті ж проценти.
— Будут. Ждітє,— одказав,—
Ваші дівідєнди.

Місяць збіг, і три, і шість.
Узяла бабусю злість,
І пішла провчить як слід
З банку узурпатора
(Здивувався навіть дід) —
Аж до губернатора.

Одчиняє кабінет,
Не ждучи наказу,
За столом сидить брюнет —
Викапаний Лазар.
— Што вам надо? — запитав.
— Та... за вклад... проценти.
— Ждітє. Будут,— одказав, —
Ваші дівідєнди...

Місяць збіг, і три, і шість.
Знов бере бабусю злість,
І пішла провчить обох —
Банк і губернатора...
Нардепук переполох
Зробить узурпатору...

Напролом бабуся в двері
(Так пекла образа), —
Референт аж отетерів.
В кабінеті... Лазар.
— Што вам надо? — запитав,
— Та кажу ж — проценти!
— Ждітє. Будут,— одказав, —
Ваші дівідєнди...

Місяць збіг. І — три. І — шість.
Розпира бабусю злість...
— До міністра ось піду...
Я знайду управу...
Він заладить цю біду
І провчить прояву.
Він порядок наведе...
Винищить заразу... —
До міністра бабця йде —
Зустрічає... Лазар.

— Што вам надо? — запитав.
Баба Оля впала.
Той водички їй подав —
Не зреагувала.
Уві сні десь попливла
В походеньки власні
І уздріла корінь зла —
Чому ми й нещасні.

Лазар — тут, і Лазар — там,
Скрізь вони на троні, —
Так і житиметься нам,
Наче в закордонні.

Цеї правди в нас — по вінця,
Бо посад високих — тьма,
А розумних українців
В Україні щось катма.

МОНОЛОГ КАНДИДАТА

Кандидатом в депутати
В нас тут висунувсь один.
Всюди точаться дебати —
Чесний він чи сучий син.
Як дорвався до трибуни —
Мовби флейта виграє,
Зачіпа найтонші струни,
До печінок дістає:
— З роботяги — знять податки
І потроїти платню,
Вдвічі збільшити видатки
У лікарнях на меню.
І стареньким борг віддати, —
Це ж вони у грізний час
Забували і поспати,
Щоб піднять на ноги нас.
А візьміть життя солдата —
Вдень на службі і вночі.
Хай служив би біля тата,
В рідній хаті на печі.
Захищу й інтелігента —
Наші, б мовити, мізки.
Бо в професора, в доцента
Не зарплата — копійки.
Не здригнусь задля народу
Взять найвищу висоту:
Дам і злодіям свободу...
Чи, пак, що це я плету?!
Немалі настануть зміни,
Все відразу не збагнуть,
Загнуздаю дикі ціни,
Щоб інфляцію припнуть.
Все для блага, для людини —
І кухвайки, і дірки,
І безплатні домовини,
І безплатні всім вінки.
Запевняю: я громаду
На поталу не віддам!
Всі за мною! Владу — радам,
Де я — друг-порадник вам!
Всіх жалію, обіймаю,
Всіх вас, виборці, люблю,
Хоч напевне й сам не знаю,
Як я все оте зроблю.

До КАВА З ПЕРЦЕМ Альманах київських сатириків і гумористів