Гуморески

Михайло ЗОЩЕНКО.
Собачий нюх

У купця Єремея Бабкіна поцупили єнотову шубу. Зчинив галас купець Єремей Бабкін. Жалко йому, бачите, шуби.
— Шуба ж бо, — каже, — дуже хороша, громадяни. Жалко. Грошей не пошкодую, а таки знайду злочинця. Плюну йому в обличчя.
І ось викликав Єремей Бабкін кримінальну собаку-нишпорку. З’являється отакий собі чоловік у кепочці, в обмотках, а при ньому собака. Не собака, а навіть собачище — коричневе, морда гостра і несимпатичне.
Ткнув цей чоловік свою собаку в сліди біля дверей, сказав «пс» і відійшов. Понюхала собака повітря, окинула натовп поглядом (народ, звичайно, зібрався) і раптом до бабці Фекли, з п’ятого номера, підходить і нюхає її поділ.
Бабця за натовп. Собака за спідницею. Бабця — убік — і собака за нею. Ухопила бабцю за спідницю і не відпускає.
Впала бабця на коліна перед агентом.
— Так, — каже, — попалась. Не відмовляюсь.
І, каже, п’ять відер закваски — це так. І апарат — це правда. Все, каже, знаходиться в ванній кімнаті. Ведіть мене в міліцію.
Ну, народ, звичайно, охнув.
— А шуба? — питають.
— Про шубу, — каже, — нічого сном-духом не знаю, а решта — це так. Ведіть мене, карайте.
Ну, повели бабцю.
Знову взяв агент своє собачище, знову ткнув носом у сліди, сказав «пс» і відійшов.
Повело собачище очима, понюхало порожнє повітря і раптом до громадянина керуючого будинком підходить.
Зблід кербуд, упав горілиць.
— В’яжіть, — каже, — мене, люди добрі, свідомі громадяни. Я за воду гроші зібрав, але їх на свої забаганки потратив.
Ну, звичайно, мешканці навалились на кербуда, заходились зв’язувати. А собачище тим часом підходить до громадянина з сьомого номера. І смикає його за штани.
Зблід громадянин, звалився перед народом.
— Винен, — каже, — винен.
Я, каже, це правда, в трудовій книжці рік підчистив. Мені б, каже, жеребцю, в армії служить і захищать вітчизну, а я живу в сьомому номері і користуюсь електричною енергією та іншими комунальними послугами. Хапайте мене!
Розгубився народ.
«Що ж це, — думає, — за така дивовижна собака?»
А купець Єремей Бабкін закліпав очима, подивився довкруж, вийняв гроші і дає їх агенту.
— Відведи, — каже, — своє собачище до свиней собачих. Нехай пропадає єнотова шуба. Пес із нею...
А собачище вже тут. Стоїть перед купцем і хвостом виляє.
Розгубився купець Єремей Бабкін, відійшов в сторону, а собака за ним. Підходить до нього і його холоші нюхає.
Залепетав купець, зблід.
— Ну, — каже, — Бог правду бачить, якщо так. Я і є сучий кіт і мазурик.
І шуба, каже, братці, не моя. Шубу я у брата свого зажилив. Плачу і ридаю!
Кинувся тут народ врозтіч. А собачищу і повітря нема коли нюхати, ухопило воно двох чи трьох — хто на очі потрапив — і тримає.
Покаялися ці. Один казенні гроші в карти пропер, другий свою жінку праскою тюхнув, третій таке сказав, що й передати соромно.
Розбігся народ. спорожнів двір. Залишились тільки собака та агент.
І ось підходить раптом собака до агента і виляє хвостом.
Зблід агент, упав перед собакою.
— Кусайте, — каже, — мене, громадянко. Я на ваші собачі харчі три червонці одержую, а два собі беру...
Що було далі — невідомо. Я від гріха поскоріше змився.

1923 р.

"Сільські вісті"