Гуморески

Олег ЗЛОБІН

ПОДАРУНОК

Марно об’їздивши півміста в пошуках шампанського (а раптом під свято “викинуть”?!), я гнав до останнього гастроному. Лишалося півгодини до закриття і ще дві години до Нового року.

Нараз просто перед моєю машиною з гуркотом приземлилася літаюча тарілка. Виск гальм заглушив мою тираду, я зупинився за кілька сантиметрів від її ілюмінатора. Мене ввігнало в холодний піт. Клянучи всіх прибульців, я вискочив з машини, ладний рознести цю тарілку на друзки.

На мій подив, назустріч вигулькнув маленький лисий інопланетянин і, заїкаючись, вибачився за створення аварійної ситуації. Казав, що мої думки йому близькі й зрозумілі, але він просить зглянутися на його становище і розписатися. Тут він простягнув мені якогось зіжмаканого папірця.

— Це що?! — гаркнув я.

— Кінець року, у нас план відвідань. Розпишіться, що ми у вас побували... Тепер у нас суворо,— промимрив він.

— На, і забирайся геть, я запізнююсь до гастроному!

Я хотів розписатися, та виявилось, що ручка не пише. Поки шукали ручку, він, за кожним словом перепрошуючи, розповів, що в нього скінчилося пальне, злетіти він не може.

— Хлюпніть трохи бензинчику, в нас зрізали ліміти, вистачає в один кінець.

Лаючись, я поліз за шлангом.

— Розвелося вас, мало не щодня чуємо про ті НЛО,— пробурчав я.

— Так, нас перевели на госпрозрахунок, доводиться крутитися,— він знову вибачився.

— А взяти ж з вас — нічого. Хоча б допомогли розібратися з нашими проблемами.

Я відлив бензину.

— Так, ми допоможемо, допоможемо,— прибулець підставив трилітрову склянку,— тільки-но самі розберемося, і допоможемо.

— Ти хоч знаєш, коли скінчиться наша перебудова?

— Ні. У нас ще не скінчилася,— гість винувато опустив очі долу. Я глянув на годинника:

— От і маєш, залишився без шампанського! Від тебе самі збитки!

— Розумію, я дуже перешкодив,—інопланетянин забрав банку,— та ви мене виручили, і я хочу зробити вам новорічного подарунка...

Він простягнув мені брусок мила:

— У нас то дефіцит, але як народний депутат я маю пільги...

— Воно й видно, що звістки до вас доходять за світлові роки. Вже маємо мило навіть у гастрономах,— буркнув я.

— Не гнівайтесь, і з огляду на ваш сірниковий і тютюновий голод, візьміть ще й цей дріб’язок. Поки я роздивлявся імпортну запальничку та мінісигарети, тарілка відлетіла.

Моя машина не завелася.

До Нового року пишалося менше години.

А ще лишалася — ледь жевріла — надія, що не скрізь перебудова затягується.

© 1989, Олег Валерійович ЗЛОБІН.
pier@fm.com.ua
Опубліковано: