Гуморески

Олег ЗЛОБІН

КОНТАКТ

Виходить, повсюди є домовики, привиди, духи предків та інші, ще донедавна заборонені міфічні істоти. Я навіть виявив одного "барабашку" у себе вдома. Учора повернувся з роботи і, як завжди, почепив плаща на вішалку. Почувся легкий тріск, і плащ упав на підлогу. Ще не підозрюючи чогось надприродного, я втулив на місце цвяха, що випав, і ще раз почепив плаща. Все повторилось. У мене вже закралась підозра, та я знову встромив на місце цвяха й стукнув по ньому черевиком, який валявся під вішалкою. Щось сильно вдарило мене по голові. Не чекаючи такого повороту, я сказав те, що зазвичай кажуть у таких випадках. Виявилося, з вішалки впав молоток, яким учора силкувався забити впертого цвяха. Спересердя схопив молоток і жбурнув його до шухляди з інструментом. Пролунав дзенькіт. Складалося враження, що з мене хтось знущається.

З’ясувалось, я промахнувся і попав не в шухляду, а в сервант — бабусину реліквію. Признаюся, мене те не дуже потішило. Не зорієнтуюся вже що мав на оці — молоток чи сервант, але коли сказав з цього приводу все, що я думаю, мені відповіли. Нерозбірливо, невиразно, але явно в тон моєму монологу. Я трохи сторопів, та, оговтавшись, попри все, попросив його забиратися геть.

Мені знову відповіли. Щоправда, цього разу я таки дочовпав, що це знайомий жеркіт крана у ванній. До мого приходу завжди закінчувалась вода, про що й сповіщали звуки. Ставши на атеїстичні позиції, з "веселими примовками" я заспішив до ванної ловити останні краплини. Коли увімкнув там світло, лампочка спалахнула і з характерним "бах" перегоріла. В темряві я послизнувся і впав на щось мокре. Послідовно аналізуючи перебіг подій та називаючи все своїми іменами, я дійшов висновку, що наявні чиїсь витівки. Мої підозри зміцнив тазик, який упав на голову.

Кінець кінцем я вирішив звернутися до цієї невідомої істоти й спробувати знайти з нею спільну мову. Для цього, зіпершись на умивальник та намагаючись підвестися, тільки-но проголосив: "Шановний домовику, не відаю, як вас звати, та хочу сказати вам...",— як умивальник обірвавсь і я знову опинивсь на підлозі... Ясна річ, кінець фрази був іншого змісту — менш доброзичливого. Напевне, домовик зрозумів мене правильно, бо пролунав телефонний дзвінок. Я вирішив, що він хоче відповісти мені в такій спосіб, і пішов до телефона.

— Алло, це четвертий? Четвертий, чуєте?! — роздратований хриплуватий голос із слухавки вимагав четвертого.
Я до того звик. Він завжди його вимагав.
У відповідь я завжди бурчав і вішав слухавку, та з огляду на останні події, вирішив відповісти:
— Так, я — четвертий.
— Четвертий, остання надія на вас,— хриплуватий голос явно втрачав сили.
Я губився в здогадах: чого від мене хочуть?
— Четвертий, у вас пиво є?.. — Отак! Мене сплутали з гастрономом.
— Угу, є, заходьте,— спокійно відповів я і поклав трубку.
"Ну, коли я четвертий,— міркуючи вголос сказав я,— то ти — третій". Тієї ж миті пролунало три глухих удари в стіну.
Може, сусід знову вішав картину, та не виключено, мені відповів мій домовик.
— То що, є контакт? — промовив я і пішов до холодильника по пляшку пива.

* * *

© 1990, Злобін Олег Валерійович
pier@fm.com.ua
Опубліковано: