Гуморески

Остап ВИШНЯ
Газета — дуже велике діло

Я тут не патякатиму про те, що таке газета.
Усі знають, що це діло дуже велике й дуже поважне.
Недарма ж її (газету) звуть шостою державою.
Я тільки розкажу, як треба користуватися газетою, щоб вона справді йшла до діла, щоб давала якнайбільше користі для передплатника, щоб та копійчина, що її дядько одриває на газету від свого невеликого бюджету (це дуже мудре слово, але його пора вже всім знати!), щоб, кажу, копійчина та не марнувалася.
Так от.
Передплатили ви газету, ну хоч, приміром, нашу «Селянську правду».
Прийшла вона до вас новенька, свіженька, у восьмеро згорнута, бандероллю обклеєна і з написом:
«Село Пузате. Кіндратові Тоненькому».
Сідаєте на ґанку й поволі розгортаєте.
А кум через тин з-поза повітки на вас дивиться, люлькою попихкує.
Глянули ви на кума:
— А ке лишень, кумасю, вашого! У вас дебеліший. От якраз свіжина з города! Закуримо. Бамага підходя-щенька!
Кум перелазить через тин, сідає біля вас рядочком.
І от тут якраз і треба знати, як з газетою поводитися.
Більшість передплатників так просто собі, жодних правил не додержуючись, одшматовує без ніякої системи клапоть газети й крутить «козинячу лапку». І не виходить з того анічогісінько. Скурять — та й усе...
А тут треба ось як робити.
У газеті є різні відділи: і «Закордонні відомості», і «По радянських республіках», і «Про школу», і «Як по інших селах люди живуть», і «Постанови ВУЦВКу», і т. ін., і т. ін.
Так от коли ви хочете знати, що робиться, приміром, у Рурі, ви й одриваєте те місце, де написано: «Окупація Руру», — та й скручуєте таку завтовшки, як істик, з кумового «дебелішого».
Викрешуєте вогню й засмалюєте. І всі відомості про Рур з димом і входять у вашу голову...
А кумові одриваєте «Постанову ВУЦВКу».
Сидите тоді, і у вас усе як на долоні...
Ви кумові про Рур, а кум вам про те, як робітничо-селянська влада державою керує.
От як треба робити, бо безсистемність у газетній справі губить газету.
І так, крутячи «істики» з кожного відділу, ви кінець кінцем будете в курсі і міжнародної, і внутрішньої політики.
А для цього саме й газету видається.
Ну, а до чого вже відділ «Сільського господарства» для селянина корисний, то й не говоріть!
Це для передплатника все...
Тут і як орати, і як сіяти, і як жнивувати. Тут і молочарство, і скотарство, і садівництво. Одне слово, тут усе...
Але знову-таки треба знати, як тії поради до діла доводити.
Приміром, орати пора.
Газету якраз принесли з міста. Запрягаєте полових, кладете на воза плуга й букера, розгортаєте газету. Бамаги чимало.
— Ану, жінко, на ось тобі загорни четвертину сала, а то в торбі крихтами обліплюється.
І весело тоді ореться.
Жнива. Їдете з газетою на поле. До обіду пожнивували, відпочити треба. Приходите до воза, піднімаєте голоблі. Сонце пече! Розгортаєте на голоблі і... холодок!
Хропите, так аж за п’ятнадцять гонів чути...
А в молочарстві хіба газета не корисна?
Хіба можна ще чим так закривати глечики, як ушістнадцятеро згорнутою газетою? Та нічим так не закриєте.
А масло, везучи на базар, у що так загорнеш, як у газету?
А в пасічництві без газети як без рук. Берете газету і йдете на пасіку. Бджола біля бороди:
Дз-з-з!!!
А ви її газетою.
І запевняю вас, жодна не вкусить.
А садок!.. Та ніщо в світі, крім газети, не дає такого «вдовольствія» у садку, як газета!
У неділю, приміром, берете рядно, подушку, газету, йдете в садок і лягаєте під грушею. Мухи дзижчать, кусають. Накриваєтесь газетою. І спите... спите... спите, аж поки коні напувати час.
Та хіба мало ще в житті випадків, коли без газети як без рук.
Виховання дітей... Щоб слухняні були, батьків поважали та вчилися добре. І про це в газеті знайдете.
Але дітей одною газетою не виховаєш, треба збирати всі газети і підшивати одну до другої, як ізшиток.
І от як не слухає Ванько, берете той зшиток та його по голові!
— Не слухаєш, сукин ти сину! А для чого я газету передплачую?!
Та — р-р-раз! р-р-раз!
І дитина після того як свята: і батька поважає, і до школи ходить, і богу молиться...
От що значить газета!
І коли б ми цього не знали, коли б на всю користь від газети не зважали, ми б ніколи не збавляли свого здоров’я, своїх нервів для її написання, для її видання.
Газета — дуже велике діло!
Передплачуйте газету!

(Вперше надруковано 6 травня 1923 р. в газеті «Селянська правда» — таку назву мали тоді «Сільські вісті»).