Гуморески

Арсен ВЕСЕЛЮК
Згинь, нечиста сило!

Тільки заплющу очі й починаю дрімати, а вони рип до хати. І починають: «Ну що, бабо Ганно, записуєшся в партію? Не хочеш... Нічого, схочеш, як весною пришкандибаєш до нас, щоб город зорали. Майновий сертифікат за калоші віддала? Віддала. Віддаси ще й земельний пай — за гумові чоботи. Ну що, писати тебе в нашу партію? Як яку? Партію роганів. Не хочеш, дивись». І регочуть на всю хату.

Перевертаюся зі спини на правий бік. Тільки задрімала, а вони на поріг. Вже інші, але копія перших. «Записуйся в партію, бабо. Не крутись. Не будеш з нами — корову в череду не приймемо, бугая не пустимо, довідки не дамо. Ти Ганна Калина, а будеш Гапка Посмітюха. Ха-ха-ха!.. Це ми можемо. Нікуди ти без нас не рипнешся. Не тільки з села, а й з вулиці. Бо ми тобі добра хочемо. Яка партія? Партія безрогих!» Придивляюся, а в них роги ще більші, ніж у перших.

Немає спокою. Перевертаюся на лівий бік. Заплющую очі. Знову риплять двері. Знову ті самі гості в ту ж саму хату. «Записуйся в партію, бабо. Не тягни час. Чим палиш? Соломою, хмизом? Дрова дорогі? Ми партія родинного типу. Підеш у партію — проведемо газ безкоштовно. Втямила? Пенсія є? Це добре, з цього й почнемо. Перша пенсія — на проект. Далі гроші — на труби. Три роки доведеться потерпіти без пенсії. Переб’єшся якось. Ми, рогані, якщо візьмемося за якусь справу, то результат бачать всі. Був колгосп — нема колгоспу. Був завод — нема заводу. Не порізали й продали, а перепрофілювали. Тепер не цукор будемо варити, а відкриємо два цехи: для чоловіків виготовлятимемо порошок — стимулятор, для жінок — масажний салон. Не забули й про пенсіонерів. Для них нічний кінотеатр «Шлюбне життя після вісімдесяти». Разом із молоддю. Ми можемо все. Наш головний рогоносець — мільярдер. Особисто кожному новому члену потисне руку. А також подарує фото. На довгу незабутню пам’ять».

— То, може, він спочатку заплатить за газ, а вже потім потисне руку й подарує фото для народу? — тихенько запитую я роганя, який посмикує вусом.

«Е, ні, — каже, — так не можна. В нашій державі завжди першим ішов народ. Зі своїми коштами. Бо лише народу належать всі багатства країни. Для нас головне, щоб ви були членами нашої партії роганів. А вже урочистий факел, коли газ буде коло села, наша партія запалить обов’язково! Ну що, згодна писати заяву в партію? Ні? Тоді ми напишемо за тебе».

Прокидаюсь. Свят, свят, свят! Заспівав півень у хліві. Слава Богу! Нечиста сила тікає з обійстя.

Шкандибаю до родичів. На другий кінець села. Розповідаю, що кожну ніч (не при хаті кажучи) рогані не дають спати. Всі рогаті, вухаті, носи червоні, пики роздуті. З плакатами під хвостом: «Багаті допоможуть бідним!» Родичі до мене: «Не переживай, не тільки тобі кошмари сняться. Всьому селу таке сниться перед виборами. Сходи в церкву. Постав свічку. Помолись. І тричі скажи: «Геть, нечиста сило! Геть, нечиста сило! Геть, нечиста сило!»

Свої сільські рогані зникли. Не сняться. Але я боюсь, що можуть з’явитися нові партії, скажімо, хвостатих чи пузатих. І не дадуть спокійно дожити віку. Тож згинь, нечиста сило!

с. Журавне Літинського району
Вінницької області.

"Сільські вісті"