Гуморески

Савелій ЦИПІН
Оце радість!..

— Ой, Зіно, зі мною нині таке трапилося, таке трапилося! — переступивши поріг, сипонув Січкар до дружини.
— Що саме?
— Та ти не повіриш!
— Ну-ну?
— Тепер нам такий прибуток, такий прибуток!
— Тобі підвищили платню?
— Де там! Хоч би видали те, що винні.
— Повернули гроші, що ми, йолопи, вклали у трастову компанію?
— Еге ж, зараз.
— Доповзла, нарешті, черга на квартиру?
— Е, в старі часи не отримав, а тепер...
— Спадок випав? Від іноземного родича?
— Звідки? Мої всі тут, до того ж бідні, мов церковні миші.
— Виграв у лотерею? Виявився стотисячним відвідувачем, і тобі подарували телевізор? — видавала далі свої версії дружина.
— Атож, з моїм щастям.
— Ну, тоді не знаю. Кажи!
— Їду я оце вранці на роботу в трамваї. Проходить вагоном кондукторка і вимагає в пасажирів гроші за проїзд.
— Ну то й що?
— Наближається до мене... і йде собі далі. Не запропонувала навіть узяти квиток!
— Ну то й що? Прогавила.
— У тому-то й річ, що ні. Глянула і пішла. Пересідаю далі в тролейбус — там те саме. Й увечері, коли вертався додому, те ж: кондуктори не звертали на мене жодної уваги! Розумієш, що це означає?!
— Що?
Вони гадають, що я вже пенсіонер! Тобто маю вигляд принаймні на шістдесят, чи навіть більше. А мені ж тільки півста! Лише півста! Оце радість, так радість!..