Гуморески

ПОСЛАННЯ БЛУДНОГО СИНА
Присвячую Підрахую, Чьочеткіну та іншим окупантам.

Отци моі радниє, Владімір Вольфовіч і Юрій Міхалич!

Пішєт Вам блудний син, Ванюша, с врєменно окупірованной салоєдамі тєріторіі, доселє іменуємой Малоросієй. Не зря єщьо мой дєд, Потапич, гаваривал: покуда ми, русскіє, пілі да ґулялі, то єнті хітриє хахли увелі у нас из-под носа лучшіє територіі великой і необ’ятной Расєі

Вас, навєрноє, інтерєсуєт как жівйотся мнє в окруженіі ентіх націоналістов? А как єщьо можєт жіть простой русскій парєнь-рубаха вдалі от родіни? Ні в сказкє сказать, ні пєром опісать — здєсь сплошная насільствєнная украінізація, особєнно она прогрєсіруєт в Кієвє. І всьо с одной целью —даби за наш счьот увелічіть свойо поголовьє.

Однім словом, нє било би єнтой мови, нє било би і проблєм, і вообче, зачєм, спрашіваєтся, в мірє существуют другіє язикі, єслі єсть русскій — велікій і могучій? Відєте лі, распустілі свої язикі, кому ні лєнь, от того і всє бєди на землє проісходят.

О чьом Вам повєдаю — не повєрітє — волоси дибом встанут, єслі оні іщо осталісь на том мєсте, которая ісконно головой називаєца. Можєт бить, хоть ви замолвітє о нас словєчко в Думє ілі в каком-лібо другом публічном мєстє.

Так вот, за єнті дєсять лєт нас настолько украінізіровалі, что даже я виучіл пять сложних слов: ковбаса, цукор, хліб, картопля і олія. Ето же сплошноє іздєватєльство над русскім чєловєком. Ви дажє прєдставіть сєбє нє можєтє, как трудно жіть русскому чєловєку без русского язика! Сколько крові проліто — і всьо зря! А ми жє богоізбранний народ! Вот! Куда смотріт 00Н і міліція?

Так вот, єнті націоналісти ні в какую не жєлают разговарівать со мной на русском, поетому общаюсь я с німі на общєпонятном матє і мігах.

Зайдьош, бивало, в магазін, а там, прєдставьте сєбє, всьо на мєстном нарєчіі — посмотрішь как баран на новиє ворота і уйдьош ні солоно хлєбавші, ну разве что с бутилкой "московской”, хлєбом "бородінскім”, колбасой "останкінской" да с русской горчіцей.

В больніцу лучше не попадать — ібо там мєстниє націоналісти вмєсто почєк могут вам вирєзать какіє-то ниркі, лібо что-нібудь єшьо болєє нєобходімоє для продолженія русского чєловєчества.

А что дєлаєтся не заводє, гдє я ізготавліваю гвозді! Чєм, ви думаєтє, нам видают зарплату? Прєд-ставляєтє — какімі-то грівнямі! Я конєчно-жє запротєстовал: почєму не рублямі? Ето жє нарушєніє прав чєловєка! Испугалісь крєпко. Видалі рублямі — і вот уже второй мєсяц хожу голодний. Нєбольшой прокол получілся. І всьо по винє Вашєй Думи — свінью мнє подсунулі с нашім древяним рубльом. Нє зря же тєпєрь мєстниє націоналісти во гнєвє свою грівню рубльом обзивают.

Могу Вам доложіть: в парікмахерскую нє хожу вот уже нєсколько лєт — всьо равно там тєбя не поймут, єслі говоріш па русскі. Поетому брожу с бородой і небритий і не митий, как наші прєдкі в старіну хажівалі.

А в здєшніх школах, і унівєрсітєтах, блін, сплошной ужас! Іхніх дєтєй обучают на украінской мовє, хотя всєму міру ізвєстно, что азбуку і всє другіє наукі ізобрелі ні кто іной как русскіє. Но, как биваєт опісля, у нас всьо єнто своровалі амєріканци, японци і прочіє шведи.

О прєссє я уже молчу. Что ні газєта, что ні журнал, что ні кніжка — всьо нє на русском язикє і всьо протів русскіх. І то ім нє нравітся в Росіі і єнто. Попісивают дажє о том, чтоби на граніце с Росієй прокопать ров, даби єго не смог пєрєпригнуть ні одін русскій, а в удобний момєнт отшвартоваться і прісоєдініться к амеріканскім бєрєгам.

Но самиє страшниє націоналісти єнто тє, коториє там, навєрху. Начіная от прєзідєнта, єго жєни, і заканчівая послєднім депутатом Вєрховной Ради. Оні только тєм і занімаются, что разговарівают на украінской мовє, а на завтрак, обєд і ужін как заклінаніє повторяют одно і тожє: "Слава Украінє!" да "Ганьба москалям!"

Кстаті, єжелі уж мєня здєсь окрестілі москальом, значіт я, Міхалич, імєю полноє право прєтєндовать на квартиру в Москвє.

Вєчєром, скажу я вам, хоть в пєтлю влізай, ілі с окна первого етажа вибрасивайся! — ні тєбє тєлєвізор посмотрєть, ні радіо послушать. Всє тєлєстудіі і мікрофони захватілі отпєтиє націоналісти. Там всє поют только украінскіє пєсні, танцуют гопак і нас, русскіх, ругают за то, что Ви нікак в Росії не сдєлаєтє украінскую мову государственной.

Под конєц — єщьо ужастнєє. Да будєт Вам ізвєстно о том, что я женат на мєстной націоналістке. Так вот, ночью она меня к себе не подпускаєт без переводчіка. Вот почєму у мєня до сіх пор нєт дєтєй. Нє хватаєт дєнєг на пєрєводчіка. Можєт бить, с вашей помощью наша Дума видєліт мнє тисяч сорок-п’ятьдєсят (в любой валютє, но лучше в доларах), єслі хотітє, чтоби здєсь єщьо размножалісь русскіє люді.

Єслі же вам дєнєг жаль, тогда прішлітє сюда побольшє нашіх рєбят, но лучше тєх, кому уже набілі морду в Чєчнє, даби оні навєлі здесь порядок с помощью мата. Нє зря вєдь в народє молвітся: русскій без мата, как солдат бєз автомата. А ми здєсь такжє зря сідєть нє будєм — вирастім побольше бузіни, моісєєнков, сімонєнков, чародєєвих, бауліних і прочая, прочая самоєдов, даби било кому встрєчать Вас па русскому абичаю с хлєбом да солью.

Жду от вас отвєта, как соловєй лєта. Но прєупрєждаю: єслі опоздаєте, того гляді і нас здєсь націоналістами сдєлают, тогда в Росії не будєт нікакіх проблєм с Украіной. І на кой чьорт ви будєтє нужни кому-нібудь, отци моі родниє, Владімір Вольфовіч і Юрій Міхалич!

P.S. Поскольку здєсь строго контроліруєтся почта, особенно єжелі она не на украінской мовє, пєрєсилаю Вам свойо посланіє по Інтернету. Жду атвєта, как соловєй лета.
Мой абратний адрєс не дом і не уліца, мой адрес:
WWW RA-CHA. Vanucha.

Текст перехопив Ігор Січовик.
Газета Слово Просвіти, 2004 р.