Гуморески

Віктор СЕМЕНЯКА
Як я став новим українцем і відпочивав на Кіпрі

— Вітаю з чесно заробленими відпускними! — урочисто сказав єхидним голосом касир Пшоняний.
— І на якому єврокуроті, пане Лопушенко, зволите відпочивати? Будете плавати на гондолах в Італії чи гарцюватимете на верблюдах в Єгипті?
От реп’ях! Розуміє ж, стара рахівниця, що моїх відпускних вистачить лише для того, щоб автостопом доїхати до Італії, підперти спиною Пізанську вежу і просити милостиню в туристів. Тут хоча б якось розрахуватися з комунальниками за гарячу воду, якої в нашому будинку третій рік немає. Заплатити за тепло, якого минулої зими так і не дочекалися. Повернути борги кумові, свату, брату...
Через ці кляті гроші коханка Маша мене покинула. Точніше, спочатку кинула мені межі очі колготки, які я за півціни купив їй у «секонд-хенді». І пішла. Каторжні спогади вивели мене з рівноваги. Стало шкода і себе, і Машу. І всю свою рідню. Отож і бовкнув зопалу: — Відпочиватиму на Кіпрі! Касир від подиву так роззявив рота, що вставна щелепа випала.
— А за які гроші? За трудові туди й рипатись годі... Мені б на жарт усе перевести, а я навпаки — закусив вудила. З поважним виглядом процідив крізь зуби:
— Комерційна таємниця! А взагалі, Пшоняний, лише з поваги до вашого пенсійного віку, можу дещо розсекретити. Відпочинок я поєднуватиму з діловими зустрічами. Контакти, контракти... Буду повноважним і надзвичайним представником солідних українських бізнесових груп.
***
Звістка про мій відпочинок на Кіпрі миттю стала відома кожному працівникові нашого закритого акціонерного товариства з дочірнім підприємством і обмеженою відповідальністю. Чоловіки заздрили, жінки грайливо і обнадійливо посміхалися.
Через півгодини викликав директор.
— Молодець! — потиснув мені руку Василь Гаврилович. — Високо підняв авторитет нашого товариства. Тепер і в нас з’явився свій новий українець. Годі бовтатися разом із жабами у ставку Замулівки. Та й Чорне море тобі вже по коліна. Дайош Кіпр! Випили по чарці коньяку. Під закуску розмова пішла про бізнес.
— Головне, щоб кіпріотські товстосуми не боялися вкладати в нас інвестиції. Біля розбитого корита вони не опиняться. Навпаки, ми завалимо їх своїми ночвами і тазиками.
Я вже й назву придумав спільному підприємству — «Лтавсько-кіпрський новотаз». Переконуй кіпріотів аргументами, скажи їм, що майбутнє їхнього острова залежить від нас. Якщо до ночов приладнати мотор і все це накрити тазиком, то Кіпр пануватиме на морях та океанах.
***
Після задушевної розмови з директором відступати мені було нікуди. Довелося зайнятися організаційними питаннями.
За три пляшки оковитої домовився про телефонний дзвінок, який остаточно переконав колектив, що я відпочиватиму на Кіпрі.
— Передайте, будь ласка, панові Лопушенку, щоб він забрав у посольстві свій закордонний паспорт з відкритою візою.
На Кіпр мене проводжали всі співробітники, хоча в аеропорт я поїхав сам і на таксі. Проводи обмежилися колективним походом від дверей квартири до рогу будинку, де стояло таксі.
Для солідності позичив у сусіда дві здоровенні імпортні валізи. Крім трусів та майки, поклав у валізи (для ваги й авторитету) по чотири цеглини і дві торби піску.
Бухгалтер Зубенко на собі відчув мій «авторитет».
— І що ви туди напакували? — не відставав бідолашний Зубенко.
— Шість персидських халатів. П’ятнадцять плавок. Вісім пар взуття. Дванадцять костюмів. Гумовий моторний катер. Валюту. Дві рушниці для полювання. Ласти і лижі.
— А лижі навіщо?
— Ласти — для підводного полювання, а лижі — для надводного, на суші. Сніг замовлено з Антарктиди. Доставлять «Боїнгом»... Під ці теревені дійшли до таксі. Останнім прощався зі мною Василь Гаврилович. Повернешся, призначу тебе своїм заступником. А ще нам солідні спонсори пообіцяли подарувати дві іномарки. Бач, ледь не забув! Візьми ось мобільний телефон, нам для зв’язку з Кіпром навіть банківський кредит дали. Досить, жили вже бідно... Голова профкому заграв на баяні «Прощання слов’янки»...
Грошей, що залишилися від відпускних, вистачило на таксі тільки до Решетилівки, а далі я вже попутними машинами дістався в тещине село. Після миски зеленого борщу та шматка сала з часником заходився облаштовуватися «на Кіпрі». Найпридатнішим місцем виявився хлів, де колись жирували свині. Стіни товсті, тихо, як у вусі. Під’єднав електричний подовжувач. Підключив магнітофона. Підготував повне відро аудіокасет із записами концертів зірок світової естради.
Тим часом «Боїнг», який здійснював чартерний рейс, згідно з розкладом приземлився на Кіпрі. Зійшовши з трапа літака, а точніше, вийшовши зі свинарника, я включив стільниковий телефон.
— Вітаємо на кіпрській землі! — блиснуло на моніторі перше повідомлення. — Влаштовуйтеся й телефонуйте про політичну ситуацію на острові. Директор Череватий.
— Долетів нормально, — відписую. — У повітрі не бовтало. Вуха не закладало. Харчування було нормальне. Стюардеси — пальчики оближеш. Випив відро коньяку.
***
Для того, щоб дістатися з аеропорту до готелю, шикарно розміститися, прийняти душ і випити пляшку «Текіли», за моїми підрахунками, потрібно було не менше двох годин. Цей час я використав надзвичайно ефективно. Нарубав дровенят на зиму. Скопав грядку на городі. Полагодив похилений паркан. Полаявся із сусідкою, чий півень своїм дурнуватим кукуріканням псував усю атмосферу відпочинку на Кіпрі.
Коротко відбарабанив директорові:
— Влаштувався прекрасно. Погода чудова. Море чисте. Жінки красиві й ситі, але з голодними очима. Завтра піду шукати музей вождя.
Касиру відрубав коротко і ясно:
— Таких грошей, які на острові ходять, тобі, гад, й уві сні не присниться. 
Головбухові натякнув багатозначно:
— Такі люди, як ви, тут на вагу золота. Тим більше, з таким кримінальним минулим. Згадав про Машу:
— Любове моя, я на Кіпрі. Котедж у моєму розпорядженні. Чотири кімнати. Бар. Джакузі. Басейн. Сауна. Поруч — нудиський пляж. Усі жінки й чоловіки голі. Жінки крутять стегнами. Бюсти такі, Машо, що я без штанів на пляж не виходжу.
Маша відповіла миттєво:
— Люблю. Чекаю. Бережись. Без штанів у море не лізь. Навіки твоя.
Дзвінок дружині:
— Сиджу у селі. Порядкую по господарству. Мама здорові. Худоба сита. Сусіди живі. Додому повернуся через чотири дні. Чартерним рейсом Решетилівка—Полтава.
— Познайомився з Хуліо Іглесіасом. Пив пиво з Паваротті. Пригостив кавою Монсерат Кабальє.
— Вітаю, у Борисполі буду о другій дня. Прощай, проклятий капіталізм!
Директор відреагував одразу:
— Зустрічаємо в аеропорту о другій.
***
Довелось у тещі позичити гроші. За годину до приземлення чартерного рейсу я вже сидів в аеропорту на валізах. Директор приїхав на новенькому «Мерседесі». Зустріч була офіційною, але теплою.
Я впав на коліна і став цілувати асфальт під «Мерседесом», непомітно зчищаючи з підошов кизяки тещиної корови.
Присутні плакали, тримаючи мене під руки. На серці було легко і радісно.