Гуморески

Михайло ПРУДНИК

Я ЦЬОГО НЕ ПИСАВ

У нашому під’їзді хтось, мабуть, скористався свободою слова й на стіні написав: «Жока – дурень!» Наступного дня нижче цвяхом нашкрябали: «Свиня писала!» Потім заявилося «Коля + Оля = гарбуз і квасоля», «Дзвоніть по пейджеру в кв. 77», «Валька – самогонниця», поряд іншим почерком: «Самогон – марочний!!!», далі «Голосуйте за Митюху!», «Кума, я поїхала в Магадан» і таке інше...

Одного дня я проявив високу свідомість: добровільно взяв банку фарби й вирішив зафарбувати написи. Тільки почав заквацювати "Жока — дурень!", як згори продріботіла бабуся з господарською сумкою в руках.

— Упіймали-таки голубчика! — почув я, коли вона вже була біля вхідних дверей. — Руки б таким повикручувати. Ніби не для них оце все будувалося, ніби з печер повилазили...

— Про кого це ви? — ледь не випустив я щітку з рук.

— Давай фарбуй, якщо попався! — грюкнула та дверима.

Настрій зіпсувався, але відступати нікуди. Я вже зафарбував напис про свиню, коли до під’їзду зайшла молода жінка з дівчинкою.

— Мамо, мамо, ти казала, що на стінах не можна малювати, а дядя он...

— Він не малює, а зафарбовує. Понаписував усякого, а його міліція хап — і примусила замальовувати.

— Це хтось понаписував! — почервонів я.

Але жінка приклала пальця до губ і дала знак, що, мовляв, знаю, а все це кажу з виховною метою.

— Тепер дядя більше так робити не буде. Правда, дядю? — звернулася молода мама.

— Більше ніколи не писатиму на стінах, чесне слово, — пообіцяв я не стільки мамі, скільки дівчинці.

Дівчатко дивилося на мене як на Бармалея і, здається, не повірило. Зате останні слова почув пенсіонер, який жив піді мною і якого я мав нещастя одного разу затопити гарячою водою.

— Він обіцяє! "Чесне слово! Чесне слово!" Мені теж обіцяв крани закручувати. А сьогодні знову на стелі мокра пляма. Бач, і затоплювати мастак, і писати такі непристойності теж майстер...

— У мене й почерк не такий, і Митюхи знайомого немає, — почав я виправдовуватися.

— Не треба одбріхуватися, усе я чув!.. — ще дужче запалювався сусід. — І де таких виховують... їм — будинок, газ, світло, а вони як варвари... Я б таких у печерах селив. Це ж добре, що впіймали та примусили оті художества замальовувати... А якби не пильне око громадськості, то усю штукатурку до чотирнадцятого поверху поописував би.

— Що, зцапали? — зупинилася біля пенсіонера тітка з сусіднього будинку. — Молодці! Це ж треба, Валька, мабуть, раз йому самогон продала без акцизної марки, так він в усіх під’їздах понаписував, що вона самогонниця. Та у неї, може, ліцензія і зять в антимонопольному комітеті... Дивись, щоб зафарбував і в нашому під’їзді. Пікассо з Борщагівки!..

Коли тремтячою рукою я зафарбовував "Кума, я поїхав у Магадан", у під’їзді вже було чоловік двадцять.

— Примусили-таки хулігана!

— Кажуть, міліція три ночі пильнувала, поки не застукала на гарячому...

— Давно пора порядок наводити!

— Варвар!

— Відправити до куми... у Магадан!..

У мене в’яли вуха, підкошувалися ноги й тенькало серце. Врешті я мовчки глянув на обурену юрбу, дістав з кишені неличезний цвях і на свіжофарбованій стіні великими літерами написав: "Я цього не писав!!!"