Гуморески

Михайло ПРУДНИК

АНШЛАГ

Христофор Борисович Чичикало так артистично зайшов до кабінету директора театру, що той аж зааплодував:

— Чудово, маестро! Чудово! — посадив він у крісло гостя. — Ви, як я зрозумів, хочете грати у нашому театрі? Але для чого ж даремно витрачати свій талант?

— Уже вакансії нема? — підвівся Чичикало, наче на нього хто вилив відро води.

— Вакансія є... От тільки чи виправдаєте ви наші надії? — примруживши око, глянув на нього директор.

— Виправдаю... Моє прізвище — Чичикало. Про мене в газетах писали, — гарячково почав розповідати актор. – У конкурсі на кращого Отелло перше місце зайняв. Швидше всіх свою Дездемону... гм... — і Чичикало міцно стиснув пальці.

— Прізвище знайоме, — задумався директор.

— З успіхом граю як чоловічі, так і жіночі ролі...

— Угу, угу, — думав про щось своє господар кабінету.

— Навіть у ролі статуї Геракла в одному спектаклі виступав...

— Так-так...

— Володію чревовіщанням, імітую голоси тварин і комах...

— А в Міністерстві закордонних справ у вас ніхто не працює? — раптом посвітлішало обличчя директора.

— Тітка, — розгублено відповів Христофор Борисович, котрий не чекав такого "не мистецького" запитання.

— Прекрасно! — ще дужче зрадів директор.

"Еге, прекрасно, — швидко зорієнтувався Христофор Борисович. — Он він куди хилить! Закордонні поїздки, візи, паспорти..."

— І мистецтво, мабуть, любить? — поцікавився директор.

— Любить... як Джульєтта — Ромео, — не став розчаровувати його Чичикало.

— Це мені подобається, — потер долоні директор.

"Гастролі за рубіж організуйте... Нехай тітка поклопочеться..." — сумно зітхнув Чичикало і, подумавши, мовив:

— Мій дядько, до речі, автомобільну станцію по ремонту імпортних авто тримає...

— Та що ви кажете?! — аж сплеснув у долоні від радощів директор. — Це ж чудово!

— З металобрухту там роблять лялечку...

— А театр... театр він любить?!

— Як і я, життя свого без нього не уявляє, — збрехав Чичикало і подумав: "Запчастини тобі потрібні за безцінь, а не його любов".

Христофор Борисович зрозумів, що влаштуватися на роботу може тільки завдяки своїм родичам, і напружив пам’ять:

— А племінниця моя недавно ресторан відкрила — "Доживемо до понеділка".

— Той, де у шампіньйони мухомори кладуть?

— То лише для приколу в рекламі пишуть... Ніхто ніяких мухоморів там не бачив... А відвідувачі живуть і до вівторка, і до середи...

— З мухоморами зрозуміло... До театру племінниця, гадаю, теж не байдужа?

— Про що мова! Затята театралка! Доки не проспіває арію Одарки з опери "Запорожець за Дунаєм", спати не лягає. Сусіди теж.

— Теж співають?

— Ні, спати не лягають, доки племінниця не проспіває... Бо все одно розбудить. У неї голос знаєте який! Від нього у сиру погоду трамваї, що проїжджають повз наш будинок, з колії сходять!

— Це мені подобається...

— Трамвайні аварії?

— Ні, те що племінниця має ресторан і...

"... буде кому організовувати нам фуршети..." — подумки продовжив Христофор Борисович.

Директор щось занотував у блокноті й запитально глянув на Чичикала. Мовляв, ну, хто там у тебе ще, голубе?

"Невже йому мало цього? — подумав Христофор Борисович. — Вистачить! Не буду добровільно у петлю лізти. А то потім тільки й чутимеш: "Ну, як там поживає ваша тіточка? Передайте, що занудилися наші служителі Мельпомени на рідних теренах, їм би на гастролі в Канаду, Австралію..." або "А ваш дядечко не може часом із "Запорожця" склепати якусь "Міцубусю"?!"

— Малувато! — мовив директор після деякої паузи.

«На широку ногу живеш!» — перевернулось усе в Чичикала всередині, але він швидко загасив внутрішній гнів і сказав:

— Це ще не все. Ще одна племінниця адвокатом працює, а двоюрідний брат у Троїцьких банях масажистом: із сімдесятирічних дідів парубків ліпить.

— О-о-о! — директорова ручка забігала по записнику. – Давайте далі!

— Свояк у податковій інспекції працює...

— Так чого ж ви мовчали?! Мабуть, "Ревізора" Гоголя любить?

— Більше ... "Сто тисяч".

— Карпенка-Карого?

— А хіба у Карпенка-Карого було сто тисяч?! У нього ж тільки п’єса...

— Театрал ваш свояк, театрал!.. Я в захопленні!!!

— А у свояка є племінник, котрий працює на митниці!

— Театр любить?

— А як там без театру?..

Коли Чичикало перерахував майже всіх родичів по своїй та жінчиній лінії, директор погортав записничок, а потім мовив:

— Ви нам, Христофоре Борисовичу, підходите. Думаю, що вже завтра зможете вийти на сцену. Значить, так, — директор дістав із шухляди інший записничок, — родичі Волкотрубової займають із шостого по восьмий ряд, Капшученка і Калістратенка — з восьмого по дванадцятий, а з дванадцятого по п’ятнадцятий — Моргульцеві, далі — Варенька, Балюка, Флейшмахера, Самусика... А ваші — з тринадцятого по тридцять третій ряд. Сподіваюсь, явку ви забезпечите. Самі ж казали, що ваші родичі затяті театрали. Отже, із завтрашнього дня у нас нарешті не буде жодного вільного місця. Тепер у нас – повний аншлаг! — і директор міцно потис розгубленому Чичикалу руку.