Гуморески

Михайло ПРУДНИК
Висока активність

На недавніх виборах у нашій Веселій Калинівці така придибенція сталася!..
Рано-вранці, коли всі поснідали й село вже не мукало, не кувікало і не кукурікало, а члени виборчої комісії рядком повсідалися за робочим столом, на порозі дільниці з’явилася баба Настя. Точніше, Анастасія Іванівна Варакута, номер дев’яносто дев’ятий у списку виборців.
Дехто в селі думав, що вона вже давно померла, бо на вибори останні десять років не ходила, та й на вулиці чи на городі майже не з’являлася. А тут заходить, у квітчастій хустині, із сухою паличкою з ліщини і — мобілка біля вуха. А?за нею — ціла юрба.
— Може, це міжнародна спостерігачка під бабу Настю загримувалася? — сполошився голова виборчої дільниці Валерій Дмитрович Стрибунець.
— За бабу ще ніхто не голосував?
— Ні! — прошепотів його заступник Анатолій Микитович Боярин, зазирнув­ши у свої папери.
А тим часом баба Настя підійшла до Стрибунця і, як йому здалося, з анг­лійським акцентом запитала:
— А де тут у вас відеокамера? — при цьому вона тримала мобілку біля вуха.
— Та он... У куточку... Під стелею... — тремтячою рукою показав Стрибу­нець.?— Почепили, як велить закон…
— Ага, бачу... Не обдурили... Є! А то в районній газеті читала, що всіх пенсіонерів забезпечили на зиму дровами. А?мені хоча б хто криву поліняку привіз. Хоч оцією хворостиною всю зиму па­ли!.. — підняла догори свою палицю Анастасія Іванівна.— Бреше перед виборами, хто як може. А камера справна?!
— Не хвилюйтеся, працює. Ми перевіряли. І навіть об’єктив сьогодні тричі спиртом протирали.
— Вірю, вірю! — шморгнула носом баба Настя. — Алло, Віталику, бачиш мене?! Ні? Ану відійдіть убік, — відсторонила вона палицею Стрибунця.
— Бо на мене онук хоче подивитися. За­йшов через інтернет на нашу дільницю. А?тепер, Віталику, добре бачиш? Усіх?! І?тата з мамою?! Та всміхайтеся! — повернулася вона до сина з невісткою. — Вас же, можна сказати, як Поплавського, по телевізору показують. А ото твої тітки, дядьки, троюрідні брати... Ану, кучніше ставайте. Усіх упі­знаєш? Ну, я їм усім мікрофон... Чи, пак, мобілку дам, побалакаєш. Як справи, питаєш? Крутимося, хе-хе, як мухи в окропі... Здоров’я, звичайно, уже не те. Ноги крутить на пого­ду, аж наперед п’ятками вивертаються. Мабуть, завтра передаватимуть про штормове попередження... Я вже самому Куйбіді дзвонила. Щоб не чекали метеоспостережень… Картоплю викопали. Гарна бульба! Вистачить і нам, і свиням, і на продаж. Воно ж, правда, ціна на неї така, що, мабуть, колорадські жуки регочуть. Якби в них були гроші, то вони б більше платили, щоб ми для них картопельку саджали... Яблуня в баби Людмили, яку ти з хлопцями, коли був малим, ще зеленцем обносив, — усохла. А он і Людмила Володимирівна! Людо, іди-но сюди! Я у прямому ефірі, з онуком балакаю. Нехай і тебе побачить!..
— Настасіє Іванівно! — нарешті оговтався голова виборчої дільниці. — Ви ж прийшли віддати свій голос...
— Правильно! Раніше я мовчки вкидала в урну свій бюлетень. А тепер хочу на весь голос заявити… Нехай в інтернеті бачать, що ніхто не мовчить! Чи ви хочете, щоб я пройшлася по всьому виборчому списку?! Будь ласка! Дорогу, Віталику, так до села й не зробили. Хоч і ліві, і праві перед попередніми виборами обіцяли!..
— Бабо Настю! — мало не на коліна став перед нею Стрибунець. — Ви ж нам вибори зірвете! А мені голову... Це ж якщо кожен виборець перед відеокамерою галабалакатиме з родичами, то…
І тільки він отаке сказав, як на виборчій дільниці стало майже порожньо. Усі побігли додому, щоб підзарядити мобільники та зібрати всю рідню і повідомити своїм синам, онукам, котрі живуть далеко від них, номер дільниці, де вони зараз голосуватимуть й де їх можна побачити через інтернет.
…Того дня перед відеокамерою виборчої дільниці сміялася, плакала, співала, танцювала вся Весела Калинівка. Аж поки не закінчилося голосування.
Приїздили міжнародні спостерігачі й у своїх протоколах відзначили: «Такої високої активності виборців, як у Веселій Калинівці, ми ще не бачили!» А як рахували голоси виборців?— того вже ніхто не бачив…