Гуморески

Михайло ПРУДНИК

ЛАУРЕАТ УСІХ ПРЕМІЙ

Приїхали на Водохреща до мене тесть з тещею погостювати. Обідньої пори вийшли ми на Хрещатик — милуємося. Шопи — наліво, шопи — направо...

Коли це раптом до нас молодик у кепочці із блокнотиком:

— Наша незалежна асоціація "Інтер-мінтер" проводить опитування населення, — каже, — хочемо знати...

— Я — чоловік нетутешній, — одразу відвернувся тесть, життєвий досвід якого підказував, що, коли треба, з його думкою ніхто не рахується.
— І що ж ви хочете взнати? — взяла гору жіноча цікавість тещі.
— Хочемо визначити, який рейтинг мають сучасні гумористи. Ви знаєте кого-небудь із них?..

Теща підозріло глянула на мене: "Це він спеціально підстроїв, щоб дізнатися, що я про нього думаю".

— Знаю одного, — ще раз іронічно усміхнулася вона і назвала моє прізвище. — Марк Твен і Микола Гоголь — разом узяті!

У молодика очі стали великі й витрішкуваті:

— Ану повторіть його ім’я.

— Я теж знаю такого, — підтримав тещу тесть, очевидно згадавши, що ми мали зайти за пляшкою "Оковитої". — Читав... Раз ледве живота не надірвав. Майбутній лауреат усіх гумористичних премій...

Тесть, зрозуміло, теж передав куті меду.

Я хотів усе заперечити. Але тут підійшла дружина з кумою і теж наввипередки почали розказувати, що знають і люблять такого гумориста. Вони так хвалили мене, так хвалили!!! Кумі я не дивувався, а ось жінка перевершила себе.

Не знаю, що на них так подіяло. Чи дуже хотілося наді мною покепкувати. Чи вирішили зробити невеличку приємність.

Принаймні такої відвертої брехні я про себе ще не чув.

Бо, якщо вірити їхнім балачкам, мене б уже давно треба поставити на постамент, назвати моїм ім’ям провулок чи тупик. У крайньому разі — баржу чи рятувальний човен...

А тут підійшли ще знайомі, потім знайомі знайомих, сусіди, однокласники дітей... Одне слово, молодик у кепочці ледве вирвався з їхнього кола...

Та я сприйняв усе як вдало розіграний жарт...

А через кілька днів у газеті надрукували результат опитування «Інтера-мінтера»... Моє прізвище стояло перед Марком Твеном і Миколою Гоголем.

І це можна було сприйняти б за жарт, але тут зателефонували із Спілки письменників і запропонували провести творчий вечір.

Потім поцікавилися з видавництва: чи я не проти б у них видати двотомник своїх гуморесок... А середульший син прийшов зі школи і сказав:

— Учителька літератури просила принести усі твої книги. Будемо вивчати творчість видатного письменника.

Так тривало, може, з місяць. Мене мало не носили на руках.

Та одного дня вийшов я на Хрещатик. Без тестя і тещі. Вони вже давно поїхали до себе додому. До мене підскочив молодик у кепочці з блокнотиком:

— Незалежна асоціація "Інтер-мінтер" проводить чергове опитування населення... Назвіть ім’я найпопулярнішого письменника-гумориста.

Про себе говорити було якось незручно, і я скромно стенув плечима.

А незабаром газета надрукувала результати опитування. Я довго шукав своє прізвище, але його там не було.

Потім зателефонували зі Спілки письменників і попросили не поспішати із творчим вечором, бо орендоване для цього приміщення раптово закрили на ремонт...

Син приніс зі школи мої книжки. А у видавництві сказали:

— Невідомих авторів не друкуємо.

І я сів терміново писати листа тестю і тещі: "Приїздіть до нас у гості. Давно ми не ходили з вами Хрещатиком..."