Гуморески

Михайло ПРУДНИК

Пити чи не пити?

Все починалося, як у тій усмішці.
Їхали чоловік і дружина на весілля. От жінка і наказує:
— Ти ж, Климе, дивись, горілки не пий...
— Угу, — угукнув чоловік.
— І вина теж.
— Угу.
— На чужих жінок не позирай...
— Угу.
— Черевики на танцях не побий. Вони тепер скажені гроші коштують.
В усмішці десь на цьому місці чоловік тягне на себе віжки і каже:
— Тпр-р-ру! А який біс тоді на весілля взагалі їхати?
Але то в усмішці такий бідовий чоловік. А в житті воно буває інакше. В житті трапляються такі чоловіки, що з них можна, як кажуть, і коноплі тіпати, і вірьовки плести, і воду на них возити. Сказала жінка не пити — значить не пити. Це — закон! І нічого її гнівить! Бо ще гірше буде. І добре, якщо обійдеться без макогоноприкладства.
Ось такий слухняний і сумирний чоловік Клим їхав із дружиною на весілля. Ну, приїхали. Весілля як весілля. Горілка — рікою, вино — рікою. Танці — аж земля гуде. Навіть дев’яностолітні діди «давали лиха закаблукам». Аж калоші з валянок злітали.
А наш сумирний герой танцювати не танцює. На молодиць не задивляється. А як бути з горілкою? Не питиме — руки зв’яжуть і силоміць заллють.
Узяв наш герой порожню пляшку з-під «Пшеничної» і пішов на кухню. Налив із крана води — та й до столу.
Усі п’ють чарочками, а він по повному гранчаку наливає. Щоб ніхто не присікався. Не встигає на кухню бігати, пляшку наповнювати.
Чоловіки всі захоплено дивляться на нашого героя, як той гранчаками оковиту глушить. «Гірко!» кричить, а головне — зовсім не п’яніє.
Тільки під кінець весілля розкрився секрет. Хтось випадково з цієї пляшки у свою чарку хлюпнув.
— Та це ж вода! — вигукнув він. — Звичайнісінька вода!
Хотіли чоловіки нашому герою справжньої горілки хоч чарочку налити. А він руками махає:
— Ой, не можу, хлопці! Немає куди. Я цієї води з крана, мабуть, з відро вихлебтав. Живіт — як акваріум.
...А наступного дня посходились і поз’їжджалися знову на весілля. Воно хоч і скрутні часи, але «свайба» один день — то не «свайба».
Знову горілка — рікою, вино — рікою, танці — аж земля гуде. Всі знову святкують. «Гірко!» кричать. Тільки Клима немає.
— Де це наш герой? — питають.
— У лікарні, — відповідають сусіди. — Вночі «швидка» забрала. Важке отруєння.
— Так він же тільки воду пив?!
— А лікарі сказали, що тепер водою теж можна отруїтися. Хоч із колодязя, хоч із крана. Там тепер і мікроби, і радіонукліди, і пестициди, і...
— ...І це прикро і гірко, — зітхнув хтось із родичів нареченої.
— Гірко! Гірко! — підхопили за столом...