Гуморески

Михайло ПРУДНИК
Спонсори

Тепер у різних містах і селах красунь вибирають: Міс Київ, Міс Запоріжжя, Міс Охтирка, Міс Довга Гребля, Міс Драбинівка, Міс Верхній Рогачик...
Міська адміністрація нашого Небрихайлівська не дрімає, як ведмідь у барлозі, і теж вирішила провести конкурс красуні.
Хіба ми гірші за інших?
Вибирали ми, звичайно, по-чесному. Подумали, прикинули, зважили... хто серед родичів голови нашого Небрихайлівська найсимпатичніший. Зупинилися на кандидатурі внучки Віолетти.
Але тут хтось чутку пустив, що Іван Іванович скоро зафурчить на заслужений відпочинок, а може... ще далі. А на його місце претендує Петро Петрович. Ми до Віолетти придивилися — не та. Якась носата, цибата, бульката, вухата, бровата, руката, губата...
М’яко кажучи, не те — хоч ти мене тупим ножиком ріж! І цибулею очі закапуй!
Вирішили вибирати демократично.
Пішли до Петра Петровича.
А він і каже:
— Дивіться, щоб не гірша, ніж інші, була. Щоб потім раків не пекли! Щоб не казали, що у нас криза!
Погортали ми газети й дізналися, що талія європейської красуні складає приблизно 60 сантиметрів.
Задумалися. А потім слова Петра Петровича згадали — й одразу двадцять сантиметрів накинули. Ну, і на всі, так би мовити, інші параметри — теж. Щоб одразу видно було, що це — наша красуня. Щоб було на що подивитися.
Вибрали — як грім!
Виходить на сцену — все гримить. Навіть барабанів не чути!
Але тут наш конкурс і провалився. Бо місцеві спонсори, які гроші на проведення конкурсу дали, захотіли, щоб наша красуня їхню продукцію рекламувала. А що рекламувати?
Місцева швейна фабрика "Шепіт моди" спеціалізується на випуску жіночого одягу. І забажала вона, щоб Міс Небрихайлівськ носила тільки її фасони.
Наша красуня, як почула таке, зблідла, слова сказати не може. І знаєте, є від чого перелякатися.
Я на наше городнє опудало один їхній фасон нижньої білизни почепив, так усі горобці позалітали аж у сусідню область. А журавлі, які раніше тримали курс у теплі краї над моїм городом, тепер туди літають через Владивосток і Курильські острови.
Не встигла наша красуня отямитися, як директор місцевої взуттєвої фабрики "На широку ногу" вискочив, дістав із картонної коробки босоніжки... схожі на калоші, і каже:
— Сподіваємось, у цих калошах, чи то пак у цих босоніжках, ви станете на весільний рушничок.
А її наречений із залу кричить:
— Ні за які гроші!
Наша красуня засіпалася, повітря ротом хапає, хоче щось сказати... Але що тут скажеш? Таке взуття на ніч біля порога добре. Тоді й двері на замок зачиняти не треба. Ніякий злодій носа не суне. Подумає, що то суперкапкани якісь стоять. Мій сусід Петро ними рибу глушить. Одного разу сома "забомбив". Кілограмів на двадцять. Добре, що у нашому озері підводні човни не курсують.
Ну, а представники громадського харчування зовсім хотіли доконати Міс Небрихайлівськ. Директор дієтичної їдальні виніс на тарілці дві котлети й каже:
— Будьте нашим постійним клієнтом! Зобов’язуємося безплатно харчувати вас до самої смерті... Протягом року...
Тут наша Міс позеленіла, наче котлета, й свідомість утратила. А коли прийшла до тями — відмовилася від свого титулу.
— Я, — каже,— ще хочу трохи пожити...
Тепер не знаємо, що й робити. Хоч із інших міст красунь запрошуй. Щоб вони нічого про наміри наших спонсорів і не здогадувалися...