Гуморески

Михайло ПРУДНИК.
От вам і реклама...

Реклама у нас на радіо, телебаченні, в пресі діє за яким принципом? Правильно — за принципом долота...
Задовбала!
«З ранку до ночі... витріщені очі».
Не знаю, як по вашому телевізору, а у мене коли не увімкнеш — на екрані вібромасажери трясуться. На пишних-препишних жіночих принадах. Вони мені телевізор уже так розхитали, що шваброю його підпираю. А коли на ціну гляну, самого так починає тіпати, що й швабра падає...
Ну, а коли не вібромасажери показують, то зубною щіткою яйця намазують. Курячі, звісно.
«Оцей засіб, кажуть, захищає ваші зуби з ранку до вечора!» Так їм і повірили! Мій сусід Петро Пантюха два місяці підряд засіб отой жував... А вчора увечері повертався додому після зарплати... на автопілоті. Зустріли його під кучерявою липою три «диспетчери», яким якраз курить припекло... Трьох передніх зубів — як і не було! От вам і надійний засіб. Дірка на піврота.
Та що там телевізор, до радіо боїшся підходити. Воно на кухні через кожні п’ять хвилин бубонить: «Позбавляємо від алкогольної залежності».
Чарку не встигнеш налити. А якщо встигнеш, не встигнеш закусити. От вам і алкогольна залежність... Лікують од неї... Знаємо як...
Он один чоловік повірив. Так лікарі йому щось від верблюда зашили. Справді перестав пити. Сім днів не пив!.. А на восьмий як побачив бочку з пивом!.. Як рвонув до неї!.. «Оазис! — кричить. — Оазис!» За раз випив більше, ніж караван верблюдів.
От вам і реклама! Я теж було клюнув на неї, як короп на варену квасолю.
Коли почали закликати зганяти з себе жир.
Воно, правда, трохи дивно виходить. Зарплату місяцями, а то й роками не виплачують, а реклама закликає: «Бережіть фігуру!»
Ну, бережіть, то й бережіть... Послухався...
Правда, варіант вібромасажера одразу відкинув. В мене в хаті стіни слабенькі. І стеля може впасти. А швабра на хазяйстві одна.
Зацікавили мене спалювачі жирів. Так їх рекламують, так рекламують...
Я й купив. Не для себе... Хто сам себе буде палити?.. Для жінки купив!
...Ну, ви в гості коли-небудь ходили?.. Як тільки в гості або на концерт збираємось, зразу чую:
— Боже, немає чого вдягнути! Хоч голою іди! Те мале, а те... ще менше!.. А в цьому ходили ще до революції...
Воно якби ще тих революцій було менше... Економічна, педагогічна, екологічна, фінансова...
Хоча знаю діда, який визнає лише одну революцію — сексуальну. Але каже: «Ех, якби ж воно годів на сорок раніше почалося... А так... Втратила епоха такого революціонера!»
Та мова зараз не про те... Рекламують, значить, ті спалювачі жирів і твердять: «Якщо намазати кремом «бедра», то можна «підкоригувати» фігуру». Ото я й вирішив жінку трохи «підкоригувати»... Тому купив того крему аж дві банки.
Сусід, як побачив їх, одразу поцікавився:
— Що, у «Запорожці» днище будеш конопатити?..
Ну, я йому популярно все й пояснив, мовляв, через кілька днів моя жінка буде — Афродіта... І заходитиме до нього в гості не через ворота, а через хвірточку.
Почухав сусід потилицю та й питає:
— Препарат не наш?
— Не наш...
— Діло «термоядерне». Може погано закінчитися. Он дід Петро (ти його добре знаєш) на весіллі у Джміляченків (і їх знаєш) випив дві склянки якоїсь особливої кави... І результат — став чорним і кучерявим, як ефіоп! Тепер називає себе Педром.
— А до чого тут дід?..
— А до того, що до нас тепер із закордону пруть такі продукти і препарати, від яких у них навіть коні дохнуть. Ми для них ніби піддослідні кролики... Уявляєш?.. Намастиш ти свою Оксану отим «спалювачем», вона й стане худющою, як тараня. Воно тобі треба?..
— То що ж робити? Я такі гроші вгепав!
— Тепер ринкові відносини... Став пляшку, щось придумаємо.
Після третьої чарки сусід по-філософському підняв догори палець:
— У тебе свиня є?
— Є! — кажу.
— Сальна?
— Сало, мабуть, пальців на п’ять...
— Значить, будемо коригувати фігуру свині...
— А мені Афродіти із свині не треба...
— Нам треба не Афродіта, а науковий експеримент. Спалює той крем жир чи дурять рекламою народ. Не бійся: за ніч усе сало не згорить...
Натирали ми свиню з таким ентузіазмом, що вона так верещала, так верещала!.. Навіть тричі втрачала свідомість від задоволення.
А наступного дня заходимо до сараю. Він, як побачив нашу свиню, тільки зойкнув і впав із переляку в корито. А я... як глянув на свою льоху, де сало було у п’ять пальців... Бігає замість неї манюсіньке-преманюсіньке поросятко. Ну... трохи більше «кіндер-сюрпризу».
Витягнув я сусіда з корита. Відніс до хати. До тями привів. Отож сидимо, п’ємо і... плачемо... Плачемо... і п’ємо...
— За таку економічну диверсію, — кажу йому, — я тебе зараз самого отим спалювачем натру! Садист і провокатор!..
Аж тут і жінка моя заходить:
— Що це за празник такий сьогодні, що ви зранку взялися за «натурпродукт»?
Ми перед нею на коліна — геп! І руки на грудях склали:
— Ти нашу свиню бачила?..
— Бачила... А що? Я її вранці у садок вигнала... А на її місце кабанчика пустила. Сестра сьогодні на базар їздила і нам купила. Бо свиню, сам казав, к Великодню заріжемо...
Ми тут як ошпарені на ноги посхоплювалися. Побігли в садок — жива свиня!!! Нічого з нею не сталося! Як стали ми її цілувати, як стали цілувати!.. Наче Міс Європу! Сусідова жінка, коли те побачила, відразу на розлучення подала.
— Він, — каже, — мене навіть на весіллі так не цілував...
А мені обійшлося. Бо я все-таки цілував свою льоху, а не чужу...
Отаку-то свиню підсунула нам реклама!

м. Київ.

"Сільські вісті"