Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
За правду й демократію

ПоспІшаю оце до Антона, сусіда, в лікарню. Штрикають йому уколи, змащують якимсь шмаровидлом плечі і знімають в роті мірку, щоб вставити зуби. Доводять сусіда до пуття після контузії в місті.
Поїхав він у гості до сина, вийшов із автобуса, а на вулиці коїться таке, як у хліві, коли курка знесеться. Не стільки того яйця, скільки крику, галасу й копошіння. Кудись іде натовп і чогось вимагає.
Розвісив він вуха, дивиться на те все, мов теля на стрічки молодої. Аж тут якийсь із виду культурний добродій опинився біля Антона. Розпитав про те, про се й каже:
– Ви, часом, двадцять гривень не хочете заробити?
– За що ж мені їх дадуть? – поцікавився сусід.
– За правду й демократію.
– То це вони в нас уже такі дешеві стали? – здивувався Антон.
– Політика – діло тонке, – звів до неба пальця добродій.
– І що ж я маю робити?
– Узяти оцей транспарант, разом із людом пройтися вулицею, – пояснив добродій.
– І це все? – не повірив Антон.
– Усе. Хіба що пару разів крикнете: "Ганьба!".
Для Антона двадцять гривень – це сума. Як тут не провітритись? Подякував за гроші та й рушив до людського гурту. Гордо підняв над собою прибиту до дерева розмальовану фанеру і на повні груди рявкнув: "Ганьба-а-а-а!".
Молодиця, що йшла поруч і диригувала руками, підозріло подивилася на нього, звела очі на фанеру і так заверещала, наче то не Антон чапав, а семиголова гідра сунула.
Враз до сусіда підскочило кілька пасійованих чоловіків і заходилися виривати із рук древо з отою фанерою.
– Ти чого сюди, козел, затесався?!
– Хлопці, я ж свій! – вигукнув сусід.
– Ось ми тобі покажемо "свого"! – зацідили Антонові в зуби.
– Братці, я ж за правду і демократію! – заволав він.
– Ось тобі правда! – стусонув хтось Антона кулаком під дихало.
– А оце демократія! – переломила на його спині древко молодиця-диригент. Були б обпатрали, мов курку, якби не почав відбиватися авоською з сирими яйцями. "Нічого мені так не шкода, – каже, – як чотирьох недавно вставлених залізних зубів. Три свої – то таке, все одно випали б...".
Лежить Антон, стогне і ніяк не второпає: за яку ж правду і демократію його так віддухопелили?

"Сільські вісті"