Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
Вода у решеті

Довгенько не бачивсь я із Лукашем Чуприною, бо відразу після армії розійшлися наші дороги. А оце, дивлюся, стоїть в очереті біля річки і когось виглядає.
– Лукаше! – не вірю своїм очам.
– Семене! – випустив з несподіванки дробовика Чуприна.
Обнялися.
Поцілувалися.
– Якими вітрами занесло до нас? – питає мене однополчанин.
– У відрядженні, – кажу. – А ти що тут робиш?
– Соромно й признаватись. Як у тій приказці, решетом воду міряю, – сумно зітхнув Чуприна.
– Не впізнаю колишнього десантника, – дивуюся.
– Браконьєри скоро доконають! – з докором глянув на мене Лукаш. – Ще такої нечисті не бачив. Лізуть і вдень і вночі. Навіть малька гаспидські душі не жаліють...
– Яке варварство!
– Той остями цілиться. Той сітку стромляє. А той вибухівку жбурляє.
– Який жах!
– І не питай.
– А ти, звичайно, дременув у кущі? – сміюся.
– Голубе, за кого ти мене маєш? – розсердився Лукаш. – Та я аж трьох їхніми ж сітками прив’язав до верби і викликав міліцію.
– Молодець!
– Та браконьєри теж не ликом шиті. Поки я з тими трьома вовтузився, один підняв заставки – і за рибою тільки булькнуло. Уже місяць, як нема чого стерегти.
– То чого ж ти тут стоїш?
– Як чого? Кажу ж тобі, що викликав міліцію, то чекаю, поки приїде.

"Сільські вісті"