Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
Сторгувались

Стихійний ринок.

Напористий рекламний галас продавців.

Штовханина покупців.

— Скажіть, будь ласка, у вас є п’ятиметровий електричний шнур-подовжувач?

— Немає, серденько. Але маю для вас такої ж довжини мотузку для сушіння білизни.

— Спасибі. Мені мотузка не потрібна. У мене є. Я прийшла по шнур-подовжувач.

— Вам якого — з європейською чи звичайною вилкою?

— З європейською.

— Зі скількома розетками?

— З трьома.

— А шнур якого кольору?

— Білого.

— На жаль, такого, серденько, немає. Але раджу вам купити такого ж кольору прекрасну мотузку для сушіння білизни.

— Навіщо вона мені? У мене їх аж три. Я шукаю шнур-подовжувач.

— Скільки метрів?

— П’ять.

— І мотузка п’ятиметрова. Ось подивіться, яка ловка. Її хоч бугаєві на роги намотуй — не порветься.

— Ну й що? Мотузка ж не шнур.

— Але ж у ній п’ять метрів.

— Так вона ж не проводить електрику.

— І слава Богу, що не проводить. Он бачите обгорілу будку?

— Бачу.

— У ній минулої середи підсмажились два сторожі.

— Та ви що?!

— Щось перемкнуло, і вони ледве вискочили з обсмаленими п’ятами.

— От лишенько!

— А у вас же, серденько, мабуть, внуки-бешкетники ростуть?

— Аж три вітрогони.

— От бачите. Щось утнуть із шнуром і, бабо, віддувайся. А мотузка — штука безпечна. Хоч скач на ній, хоч спи, нічого злого не заподіє. Для господарки — сама втіха. Ось помацайте...

— Я й так бачу.

— Ні, ви помацайте...

— Ну помацала...

— Підходящий товар?

— Підходящий.

— Ото трапляється — беріть, поки не розкупили.

— Та я той... Як би вам сказати... Геть памороки заклинило.

— Ви чого, серденько, на базар прийшли?

— Щоб купить...

— П’ять метрів?

— П’ять.

— А я вам скільки пропоную?

— П’ять.

— От і сторгувались.

— А чийого виробництва мотузка?

— Тепер усе закордонне.

— Натуральна чи синтетична?

— Натуральна. Екологічно чиста. Для космонавтів виготовлена.

— Це щоб білизну в космосі сушили, чи що?

— Щоб не впав космонавт на землю, як вийде вночі з корабля подивитись на зорі.

— Так кажете, п’ять метрів?

— П’ять.

— Мені якраз такої довжини й треба.

— От бачите, а ви казали...

— Беру.

— Спасибі, серденько, за покупку. Приходьте ще.

Удома:

— Гвалт! Я ж ходила по шнура, а мені втелющили четверту мотузку! І нащо мені стільки? Хоч вішайся на ній!

"Сільські вісті" 2009.04.24