Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
ЗА ЩО?

Як вона плакала!

Як вона ридала внутрішнім голосом, затамувавши в собі гірку образу!

Сльози, мов горошини, рясно падали на землю.

У великих карих очах застиг німий докір: «За що?!»
Її тіло проймалося дрібним тремтінням, наче листок на колючому осінньому вітрі.

А вони ж...

Що вони витворяли з нею на подвір’ї!

Микола цупкими руками тримав її за голову. Йому допомагала розпашіла від хвилювання дружина. Вона весь час занепокоєно поглядала на вулицю і підгонила:

— Та швидше ж, а то побачать люди!..

— Як воно не получаїця! — одсварювалася їхня дочка Світлана, тицяючи ножицями в густе каштанове волосся.

— Ото повертається, як ведмідь за горобцями! — незадоволено тупцював на місці й буркотів батько, — і мене підбили на гріх...

Капали на землю важкі сльози. Котився з усіх рясний піт. Скреготіли ножиці. Падали пасма каштанового волосся. Григоренки обстригали Світлані на шиньйон кобилячу гриву.