Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
ПОКИ ДОНЬКА НА КАНІКУЛАХ...

Не мала баба клопоту, то купила порося. Отак і в мене вийшло. Захотілося телефона. Подала заяву і чекаю їх. Кого «їх», питаєте? Та отих монтерів, що відають телефонами. Нетутешні вони. Один такий білявий з копицею на потилиці, а другий — чорнявий з копицею на лобі. Коли не піду, а в них як не відгул, то вихідний.

А оце таки дочекалася. У п’ятницю ввечері приїхала на канікули дочка Надя, а в суботу вранці на подвір’ї, мов із землі виріс білявий з копицею на потилиці. «Буду, — каже, — проводити телефона». «Та сьогодні ж вихідний», — дивуюся. А він: «Які можуть бути вихідні, коли треба обслуговувати трудящих».

Цілісінький день лазив він по стовпах, довбав стіни і варив воду. То йому треба молотка, то кусачки. Подаю, а він ще й незадоволений. Мовляв, чого це ви ото бігаєте, хіба немає в хаті молодших?

«Ти, — киваю на нього пальцем, — на молодших не задивляйся, бо впадеш із стовпа».

Одне слово, поснідав він у нас, пообідав, повечеряв, але таки підключив телефона. Подзвонила я до сестри в райцентр, до куми в Соболівку, до племінника в Городище. Всі живі, здорові. Аж повеселішала. Вигідна, скажу я вам, штука отой телефон.

А в неділю приходить чорнявий з копицею на лобі. «Буду, — каже, — встановлювати вам телефонну точку». «Та сьогодні ж неділя», — дивуюся. «Нічого, — каже, — ради вас не пошкодую й вихідного». «Спасибі, — дякую йому, — але телефон уже проведений».

Монтер здивовано почухав потилицю і каже: «Ось зараз побачимо, чи він за всіма правилами підключений, чи не за всіма. Це справа дуже серйозна. Трохи щось не так — і вмить хата згорить».

Оглянув усе прискіпливо, і виявилося, що телефон таки підключений не за правилами, треба переробляти все наново. Став він тягти дріт, прикручувати ізолятори, довбати стіни. І все до Наді соловейком щебече: «Я б оце все життя сидів би на цьому стовпі, аби ви біля нього стояли». Думаю собі: «Щебечи, щебечи, та діло скоріше роби, щоб хата не згоріла».

Цей прововтузився з телефоном, аж поки радіо на ніч не замовкло. Нікуди того вечора не дзвонила, бо не було вже коли.

А вранці прийшов білявий з копицею на потилиці. «Треба, — каже, — зробити профілактичний огляд лінії». Як побачив він ту лінію, то мало не впав: «Ой, що ж він наробив! Що ж він понакручував! Оце щоб був я не нахопився, то не знаю, що й скоїлося б. Треба все зробити так, як було спочатку».

Вийняв шворня, стамеску, молоток і давай гупати в стіни. Аж хата гуде. За день зробив з неї кузню. Цього разу підключав телефона до трьох годин ночі. Оце недавно пішов додому, а я стою і прислухаюся, чи ще не йде чорнявий з копицею на лобі. Чуєте? їй-бо, брязкає тими кігтями, що по стовпах лазити. Люди добрі! Не хочу телефона. Вони ж мені, поки в дочки закінчаться канікули, розвалять хату.