Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
ДОМОВИЛИСЬ

Дід Матвій м’яв у руках шапку і переступав з ноги на ногу.

— Мені б підводу, Іване Петровичу. Дров хочу привезти.

— Підводу, кажете? — перепитав бригадир.

— Еге ж, підводу.

— М-да.

— Мені б на двох із Ганькою Борщихою.

— Це з якою Борщихою?

— Та з тою, що живе через п’ять хат від мене.

— Хіба ж то Борщиха?

— А хто ж?

— То Совиха.

— Авжеж! Я добре знаю, що кажу. Ще Ванько її обніс у мене малину, то я мало не посварився з нею.

— І не кажіть, діду. Якщо Ванько, то тільки Совиха. Отаке в ластовинні чортеня. Воно й мені на сінокосі утнуло капость — позв’язувало шнурки. Щастя його, що не проснувся, а то б...

— Так то Борщиха. Батько її теж у ластовинні був. Конюхом робив.

— Що ви мені голову морочите! Той що в ластовинні — Совишин.

— Мо’ й так. Але скільки жив, то були Борщі через п’ять хат, а Сови на третьому кутку, а це — навпаки.

— Буває.

— Так кажете, та, що по моїй вулиці, Совиха?

— Ну да, Совиха.

— От спасибі. Бувайте здорові. Звиняйте, що відірвав від роботи...

— Нічого. Ходіть здорові і запам’ятайте: Со-ви-ха!