Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
ПРОСТО ТАК

Ну й завдав же мені клопоту Григір Кривохижа. Іду оце вулицею додому, а він ні з сього, ні з того тицяє мені спінінга. Новенького такого. Добрячого.

— Навіщо? — здивувався я.

— Просто так, — і оком не моргнув Григір. — Одного мені купив син, а два подарували на іменини. Для мене трохи забагато. Хай і в тебе буде...

Прийшов я додому й заснути не можу. Думок набралася повна голова: «Чого ж це той Григір розщедрився? Що ж це він має на меті? Щось тут не те. Я ж нікому нічого дурно не даю».

Та ну всякі комбінації, як той гросмейстер, складати. П’ятнадцять ходів наперед. «По службі, — міркую, — Григір від мене незалежний. Я сам по собі біля качок, а він сам по собі — біля трактора. І грошей Григір не збирається в мене позичати, бо живе нівроку. По роботі теж нічого за Григором поганого не водиться. Має медаль. Твердий горішок потрапив мені на зуби, відразу й не розкусиш. Щось воно глибше зарите...»

Узяв за свій рахунок на два тижні відпустку й майнув по архівах. Копнув до сьомого коліна Григорів рід. І що ви думаєте? Викопав. Виявляється, Григорів прапращур Гаврило Кривохижа був злісним конокрадом.

От вам і «просто так». А ви кажете...