Гуморески

Борис ПОЛІЩУК.
ЦАП У ФАТІ

Так, кажете, не знаєте, проти чого цап у фаті сниться? Ви мене запитайте, я вам усе розкажу. Ось послухайте...

Їду я після того сну в електричці.

Отак біля вікна сиджу я. А отак на лавці біля мене стоїть моя корзина. Господарська сумка — під лавкою.

З базару їду. З міста.

При настрої. Поторгував добре. Купив усе, що треба.

Аж тут заходить у вагон мурло з жінкою і дитиною. Стало біля дверей, посопіло і почало командувати:

— Чи не могли б ви, якщо ваша ласка, поставити корзину на долівку, хай би сіла жінка з дитиною?

— Не могли б, — кажу. — Негігієнічно. У корзині не простий груз, а калачі синові на весілля.

— То поставте її зверху на полицю, — командує воно.

— Еге, щоб грохнуло на голову, — пояснюю йому по-людськи. — Краще поклади туди свою авоську.

— Я б не проти, але корзина заважає, — мимрить мурло. — Якщо ваша ласка...

Бачили отаке! Моя корзина не дає йому спокою. Узяв я авоську і так спересердя пожбурив на полицю, що аж об стіну гупнуло. Щоб не шукав лакея. Всівся і їду далі.

— Дякую, — промимрило мурло, посопіло і почало хазяйнувати. Поставило портфеля. Всадовило біля людей дитину, зіперлося на двері і їсть мене своїми безсовісними очима.

А мені що? Повернувся я до нього потилицею: на, їж! Вона в мене така, що не дуже вгризеш. Роботу маю добру, для стажу, — добу сплю, а три оддихаю.

Заспокоївся трохи. Коли це чую: щось мені на потилицю — кап! Зводжу догори очі і одвести їх не можу від авоськи. З неї, окаянної, щось густе виповзає. Не інакше, як те мурло вирішило допекти. Навмисне поклало в авоську банку з томатною пастою і втелющило мені, щоб я стукнув нею об стіну. Щоб розколов і евакуювався зі свого законного місця.

Та не на того натрапило. Я такий, що мене сплоха не сколупнеш. Паста на мене — кап, а я її рукою — бах на вікно! Паста — кап, а я — бах! Бо як же ти не будеш бахкати — нового ж костюма, що на весілля купив, одягнув. Махаю з обох рук і кричу:

— Гей, ти, фра... фрагмент! Не підпирай двері, вони й без тебе не впадуть! Хапай швидше свою консервну фабрику, бо я тобі таке влаштую нічне діжурство, що в рідній хаті заблудишся!

Але мурло є мурло. Поки оговталось та поки промимрило: «Вибачте, будь ласка... Я той... Корзина заважає...», мені не тільки на плечі, а й на чуба накапало.

Ухопив я авоську, пожбурив під лавку, оглянув себе.

І так мені всередині зробилося важко, наче хто туди закотив гарбуза. Я ж того костюма спеціально одягнув, бо буде зустрічати майбутня невістка, а якесь мурло...

Було йому що слухати!

— Думаєш, — кричу, — як одягнув вельветові штани і одпустив вуса, то вже й фра... фрагмент великий!

І народ мене підтримує, сміється, аж за боки хапається.

А я потроху готуюся до виходу. Витяг з-під лавки господарську сумку. Поставив на коліна і допікаю мурлові... Воно ж знає, що винне, мовчить, тільки носом пошморгує. Раптом відчуваю, звиняйте на слові, щось мокріє у штанях. Підхопив сумку і світ мені порудів. Виявляється, з авоськи того мурла під мою сумку натекла томатна паста і я нею геть вишмарував штани. Наче мене чорти за ноги тягали в помідорах.

Усередині в мене той гарбуз так і репнув на дрібнесенькі кусочки: «Як же я тепер вийду до майбутньої невістки?! Вона ж з переляку впаде...»

Тут і електричка заскрипіла колесами. Хотів тому фра... фрагментові влаштувати нічне діжурство, але не встиг. Так оце вам, люди добрі, викладаю свою біду.

Мурло! Ох і мурло! Такого я ще зроду не бачив! Недаремно мені цап у фаті приснився.