Гуморески

Володимир ПАЛЬЦУН
Дебати про доброзичливість

Головуючий підвівся, подивився у вікно на годинник ратуші і з оптимізмом промовив:

— Доповідач закінчив на десять хвилин раніше. Вважаю, що це доброзичливий крок... Щодо наших любителів футболу. Хто там сьогодні грає? «Динамо» ? Чудово. Сподіваюсь, обговорення пройде по-діловому. Хто візьме слово?

У залі запанувала тиша, в якій шелест газети у третьому від кінця ряду видався октавою з бляхарської майстерні.

— Сміливіше, товариші. Он там хтось газетою бавиться, є ви, Зінченко? Вивчаєте періодику? Вам першому слово. не намагайтесь відмовчуватись. Ваш відділ був критикований.

Зінченко підвівся і, мов на прив’язі, попрямував до трибуни. Про що він говоритиме, було таємницею для нього самого. У голові вертілося лише ненароком почуте слово «доброзичливість».

— Так, друзі,— тихо почав він, ніби йому важко було вийти з глибокої задуми, викликаної порядком денним.— Так і саме так. Доповідач має рацію, коли говорить, що доброзичливість у колективі гарантує його мікроклімат від обтяжливого з’ясування стосунків, зрештою, вона — ключ до наших виробничих успіхів. Гадаю, що цього ніхто И зможе заперечити, крім хіба що нашого шановного Басурманчика. Не треба, товаришу Басурманчик, рости там, до вас не сіють. Чому це ви у тресті дозволяєте собі говорити, що ми спихаємо на ваші плечі найтяжчу роботу?
Усім відомо, що в нас гіпертонічно напружені плани через те, що саме ви свої найскладніші справи, наче та зозуля, підкидаєте іншим. А кожному з нас хочеться доброзичливості, якщо хочете — поваги. Або взяти нашу здачу металобрухту. Тут уже Павлюченко першим захекано біжить до керівництва і доповідає, що купка його людей, «працелюбство» яких, хе-хе, усім відомо, начебто здала стільки металу, що металургія навряд чи зможе переробити, хоча насправді вони здали рейку, яку поцупили зі складу. Я, товариші, закінчую і ще раз закликаю вас до доброзичливості. Слово взяв Басурманчик. Він попросив вибачення, що, можливо, не зможе похвалитися ораторськими здібностями, як дехто, оскільки спеціально не готувався, але тема зборів не може залишити байдужим навіть мертвого.

— Доброзичливість,— наголосив він,— це той важіль, спершись на який, ви не будете блукати манівцями, маючи на меті лише одне: когось вкусити і зганьбити чиєсь добре ім’я. А щодо роботи, яку буцімто дехто підкидає колезі, то попередній оратор мав на увазі, мабуть, себе. Проваливши план, він завдав усім клопоту. Чи не так я говорю?! — патетично звернувся він до залу.— З такими людьми важко мати справу, але виробничі інтереси вищі за ці міркування: доброзичливість, незважаючи ні на що, повинна торжествувати, і ми торуємо їй шлях.

— Я не буду ображатися на товариша Зінченка і звинувачувати його в упередженості — найбільшому ворогові мікроклімату,— підвівся Павлюченко.— Мені хочеться лише уточнити деякі подробиці: я не бігав захекано по інстанціях і не доповідав про якийсь металобрухт. На той час я читав лекції для практикантів.

— До речі, це вони і поцупили рейку зі складу,— озвався із залу комірник.— Добре ж ви їх навчили...

— Прошу не виходити з рамок і бути доброзичливими! — гримнув головуючий.— Продовжуйте, товаришу Павлюченко. До речі, у мене з приводу цього теж є міркування. Чи не краще було б для справи, щоб ви заробляли
свою платню за роботу на нашому виробництві, а не терлися серед студентів? А тепер продовжуйте.

Але Павлюченко образився і пішов із трибуни. На неї піднявся його приятель, який сказав, що історія не пам’ятає випадку, коли б людину звинувачували в тому, що вона навчає інших фаху і доброї поведінки в суспільстві. Він ще в кількох варіантах повторив цю думку, чим нагнітив обстановку до того, що майже прожогом побіг до трибуни зав. сектором Удаваний. Ніхто його імені сьогодні не згадував та й узагалі не всі знали, що сектор існує, однак Удаваний розпачливим голосом повідомив, що має зв’язки і не потерпить недоброзичливості. Тим часом він небезпідставно підозрює, що на неї дехто здатен.

— Не вдавайтесь до демагогії, — подав голос від дверей Оліщук. — Скоро футбол, а в нас ще резолюції нема.

Вирішили припинити обговорення і надати заключне слово доповідачеві. Той почав нерозбірливо, бо мав під язиком таблетку. Але, давши собі з нею раду, виразно сказав, що дуже задоволений активністю учасників, хоча доповідь його була зовсім не про доброзичливість, а про постачання нестандартних вузлів.

— Треба бути доброзичливими до людей, навіть якщо вони роблять помилки,— з докором глянув головуючий на доповідача.— Гадаю, що пропозиція Оліщука заслуговує на увагу.

Більшістю голосів дебати про доброзичливість були записані на рахунок наступних зборів.