Гуморески

Володимир ПАЛЬЦУН
Декада критики

Виконроб Сакаука сидів у тролейбусі насурмлений. Його, найбільш гнучкого серед керівників дільниць, щойно звинуватили в нерозумінні вимог часу, в консерватизмі і навіть у короткозорості. Це останнє якось особливо допекло, бо минув лише тиждень, як він придбав окуляри від далекозорості, —і старість шарудить за вікном. Але він не такий старий, щоб не вловлювати усіляких віянь.

«Ні, Левку Івановичу,—по думки розмовляв з начальником управління виконроб,— Сакаука завжди був попереду. Скільки самих починів пішло від мене! Взяти хоча б отой, про використання транспорту. На місці водії плюються, але зате який відгомін у тресті! Ні, Сакаука в курсі, Сакаука мудрий, вдень і вночі прислухається до пульсу життя. А в цьому є велика різниця. Погрібна ниньки критика — будь ласка. Простудіюємо старі зразки, зазирнемо до Гоголя, Остапа Вишні. Раз треба, так треба».

Виконроб трохи заспокоївся і почав розглядати пасажирів. Усі ноші їхали з приблизно однаковим виразом на обличчях, який свідчив про те, що кожен має квиток і спокійний за своє майбутнє. «З такими критику не розвинеш, — повернувся до попередніх думок Сакаука.— Бач, які всі задоволені і напівсонні. От із ними, Левку Івановичу, нарада справді буде зразком зеленого болота, як ви зволили висловитись».

В управлінні, звідки їхав Сакаука, готували розширену нараду. Начальник Левко Іванович Хвостовий уже звелів розшукати в шухлядах доповідь на минулорічному подібному заході, коли подзвонили з комбінату і категорично попередили, щоб на нараді, боже борони, не було традиційного базікання про уявні успіхи і найменшого натяку на окозамилювання. Потрібна здорова критика. Так і сказали: «Здорова критика».

Xвостовий якраз міркував над тим, що б вона могла означати, ота «здорова», коли у кабінет пошкрібся виконроб Сакаука. На подібних нарадах він завжди відкривав дебати і зараз прийшов по вказівки, кому і чому надати значення і як так зробити, щоб нарада закінчилася, як жартував Хвостовий, сьогодні і до вечері.

— А, Сакауко, добрий день! — кивнув виконробу начальник управління.— Чи не могли б ви трохи пізніше...

— Та міг би, Левку Івановичу, але зараз випала вільна хвилинка, готую виступ на нараду...

— Думаю, що вам не треба готуватися,— поміркувавши, сказав Хвостовий.— Ниньки нам потрібна здорова критика, а ви ж як почнете єлей розливати: і те у нас є, і те ми маємо. Між іншим, Сакауко, мені якось передавали плітки, що ви — мій підлабузник. Більше того, ви — штатний златоуст, який відвертає увагу громади від серйозних справ.

Левко Іванович, говорячи це, навіть трохи порожевів вухами і почав сердитись.

— Ні, нам такі балакуни не потрібні,— продовжив він.— Якщо хочете виступити, то повинні говорити про проблеми, про те, чого недоробляємо, зокрема — я...

— Як, хіба ви недоробляєте? — вирвалось у Сакауки.

— Зокрема, повторюю, і я. Ви знаєте, що таке здорова критика? От візьміть для прикладу, як ми працюємо: розпорошили людей по об’єктах, нахапали замовлень, а толку?! Або он механізми! Працюємо вручну, а техніка іржавіє. Настала пора критично все проаналізувати, любий Сакауко,— пом’якшав Хвостовий, уздрівши, що той дістав записничок і почав нотувати почуті слова.

— А що, Левку Івановичу,— з непереможною простотою подав по паузі голос виконроб, — у тресті оголошено місячник критики?

...Нарада перевершила найсміливіші сподівання. Вона була такою діловою і безсторонньою у критиці, що сподобалася всім без винятку гостям із тресту і комбінату. А задав тон все той же Сакаука. Піднявшись на трибуну, він, як римський трибун, різко кинув у зал: «Як ми працюємо? Розпорошили людей по об’єктах, нахапали замовлень, а толку?!»

Присутні спочатку мовчали, а потім, осмілівши, кілька разів переривали Сакауку оплесками, додали три хвилини до регламенту, а коли він перейшов до осіб і з усієї ораторської сили копнув Левка Івановича, намагалися знести його зі сцени на руках.

«Ну як?» — послав виконроб записку Хвостовому до президії. У відповідь той схвально кивнув, а в перерві сказав: «Ніколи не забуду». І він, мабуть, говорив правду, бо в тресті, у відповідь на нищівну критику знизу, запропонували Левку Івановичу здати справи і таки йти на пенсію.