Гуморески

Володимир ПАЛЬЦУН
Досвід бере гору

У МІСЬКОМУ парку відбувалося велике чоловіче свято — «Фестини Діани», на яке прибули мисливці з сусідніх областей і навіть країн. Алеями і на галявинах походжали ловці з пір’їнами на капелюхах, у пересувних кузнях митці заліза кували мисливські ножі, на майданчиках у глибокій задумі дрімали на осонні спаніелі, стисло кажучи, всенький європейський союз басетів, такс і фокстер’єрів. Щоправда, слово «дрімали» ніяк не стосується останніх, готових будь-якої миті затіяти бійку чи вдатися до відвертих підлот, приміром, укусити бігля або хорта.
Біля сцени, на якій завзяті гайові на різних дудах відтворювали весільні голоси оленів, серн і хрюкання вепрів, зустрілися молодий мисливець з гарним сріблястої масті курцхааром на повідку і шлюбна пара з таким же сріблястим вельоном у нареченої. Тим часом неподалік три звіробої повагом осушували гальби.
— Хлопці, бачите отого з курцхааром і отого з молодою? Скажіть, хто з них більший мисливець? — запитав старший із них.
— Звісно, собачник, — сказав один.
— Ні.
— А що, той із дівкою? — усміхнувся інший.
— Ні.
— А хто ж? — в один голос поцікавилися друзі.
— Найкращий мисливець тут наречена. Ви тільки подивіться, якого хлопа приторочила.